Верховний Суд у складі колегії Касаційного цивільного суду у справі № 357/6927/16-ц: ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливості його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. За таких обставин, ухилення характеризується умисною формою вини.
Відповідно до обставин справи, позивач, який діє в інтересах малолітнього сина, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи: Центр соціально-психологічної реабілітації дітей «Злагода», Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради, ОСОБА_4, про усунення спадкоємця від права на спадкування за законом.
В обґрунтування позову посилався на те, що ОСОБА_3 ухилявся від надання спадкодавцеві допомоги, яка перебувала у безпорадному стані через тяжку хворобу на алкоголізм та у зв`язку з цим потребувала від нього допомоги.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2017 року у задоволенні позову відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 21 листопада 2018 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2017 року залишено без змін.
ВС зазначив, що ч. 5 ст. 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.
Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.
За загальним правилом, факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом. При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливості його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. За таких обставин, ухилення характеризується умисною формою вини.
Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично та матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Вимога про усунення спадкодавця від права на спадкування може бути пред`явлена особою, для якої таке усунення породжує пов`язані зі спадкуванням права та обов`язки.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідач ухилявся від надання спадкодавцю допомоги при можливості її надання, спадкодавець перебувала в безпорадному стані та потребувала допомоги саме від відповідача.
Матеріали справи не містять доказів, що спадкодавець мала потребу у постійному, довічному сторонньому догляді, у тому числі з боку відповідача.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
