Велика Палата Верховного Суду по справі № 4819/49/19 відмовила у задоволенні заяви про перегляд ухвали Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року за виключними обставинами.

Заявник просив переглянути за виключними обставинами ухвалу ККС від 25 жовтня 2019 року, якою відмовлено у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, і скасувати її; постановити ухвалу про відкриття касаційного провадження.

Виключною обставиною заявник вважає Рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухвалене за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК.

Ухвалою слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року відмовлено у задоволенні скарги на бездіяльність уповноважених службових осіб Херсонської місцевої прокуратури, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

 Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді Херсонського міського суду Херсонської області від 25 червня 2019 року. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, Херсонський апеляційний суд вказав, що за змістом ч. 3 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу України серед переліку ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню під час досудового розслідування, відсутня ухвала слідчого судді про відмову в задоволенні скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей до ЄРДР. На підставі зазначеного апеляційний суд дійшов висновку, що така ухвала не може бути предметом апеляційного перегляду.

Ухвалою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 25 жовтня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на ухвалу Херсонського апеляційного суду від 18 липня 2019 року. ККС послався на ч. 3 ст. 307 КПК, зауваживши, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, з`ясувавши думку учасників судового провадження, ВП ВС дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК виключною обставиною визнається встановлена КСУ неконституційність, конституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи.

ВП ВС відкрито провадження за виключними обставинами, а, отже, суд вважає, що заявник може звернутися із заявою про перегляд за виключними обставинами ухвали слідчого судді незважаючи на те, що рішення КСУ ухвалено не за його конституційною скаргою.

Згідно з резолютивною частиною Рішення Другого сенату КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020, ухваленого за конституційною скаргою, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього рішення положення ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у ст. 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України». Окрім цього у ст. 97 цього Закону визначено, що КСУ у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання.

Рішенням КСУ у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 150 Конституції України, а також ч. 2 ст. 70 Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) від 14 грудня 2000 року (справа № 1-31/2000) визначено, що рішення КСУ мають пряму дію.

Таким чином, аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням (п. 9.9 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18).

У тексті рішення КСУ від 17 червня 2020 року № 4-р (ІІ)/2020 відсутні положення, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які припинилися на момент його ухвалення. Натомість у резолютивній частині цього рішення чітко вказано про те, що положення ч. 3 ст. 307КПК втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

ВП ВС зазначає, що на день прийняття ККС ухвали від 25 жовтня 2019 року норма ч. 3 ст. 307 КПК щодо заборони оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, не була визнана неконституційною.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КПК процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Ухвалу ККС, яку просить переглянути за виключними обставинами заявник, прийнято 25 жовтня 2019 року. На момент її прийняття ККС застосував чинні норми КПК. Натомість Рішення Другого сенату КСУ № 4-р (ІІ)/2020 за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309 КПК, яке заявник вважає виключною обставиною, ухвалено 17 червня 2020 року. На момент ухвалення вищезазначеного рішення КСУ кримінально-процесуальні відносини у аналізованому провадженні вже припинилися. А це означає, що дія рішення КСУ не може поширюватися на ці правовідносини, оскільки вони виникли і закінчилися до його ухвалення.

Раніше «Судово-юридична газета» знайомила своїх читачів з думками суддів та науковців стосовно ретроспективної дії у часі рішень КСУ.

Також ВП ВС нагадала, що необхідно розрізняти договір як правочин і договір як документ.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.