Рішення ВС у справі №9901/144/20 https://cutt.ly/ig870qJ
У справі №9901/144/20 особа звернулась до КАС ВС як до суду першої інстанції з позовом про визнання незаконним та скасування наказу ВККС.
Однак, заяву було залишено без руху у зв’язку з несплатою судового збору.
Мотивовано тим, що надане платіжне доручення не може бути належним доказом, оскільки платником є НЕ позивач, а ГО, яка не є особою, що звертається до суду.
Переглянувши справу, ВП ВС з таким висновком не погодилась.
Кожній особі гарантовано право на розгляд судом справи протягом розумного строку (ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини).
Згідно з практикою ЄСПЛ необхідно уникати занадто формального ставлення до вимог закону, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.
Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позову або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
ВП ВС зауважила, що КАС помилково не врахував всього змісту документа, зокрема, вказівки на призначення платежу (об’єкта справляння судового збору).
Визначальним є факт надходження всієї належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Так, відповідно до ч.2 ст.9 ЗУ «Про судовий збір» суд перед відкриттям провадження перевіряє зарахування судового збору до Державного бюджету. У зв’язку із цим необхідно встановити, що платіжне доручення, квитанція установи банку, які додаються до позовної заяви (скарги), містять відомості про те, за яку саме заяву (скаргу) сплачується судовий збір.
У цій справі платіжне доручення за своїм змістом підтверджує сплату судового збору за подання позову.
Отже, заява відповідає вимогам законодавства.
