Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 363/975/18 та встановив, що факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

Обставини справи

За вироком Вишгородського районного суду Київської області особу засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років.

Ухвалою Київського апеляційного суду вирок районного суду залишено без змін.

За вироком суду особа визнаний винуватим у тому, що він після розпивання алкогольних напоїв, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у під’їзді, завдав особі_4 два удари ножем у спину, спричинивши колото-різані рани спини з ушкодженням внутрішніх органів. Після цього, він повернувся до своєї квартири, в подальшому, бажаючи усунення наслідків вчиненого злочину, відреагував на крики свідка про допомогу, та відвіз потерпілого до лікарні, де він помер від отриманих тілесних ушкоджень.

Висновок Верховного Суду

ВС зауважив, що спростовуючи доводи апеляційних скарг про можливість призначення більш м’якого покарання, апеляційний суд зазначив, що засуджений у суді першої інстанції не визнав своєї вини та не розкаявся. Посилання ж сторони захисту на визнання вини під час апеляційного розгляду суд не взяв до уваги, посилаючись на те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте визнання своєї провини у вчиненому, осуд своєї поведінки, намагання особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажання виправити наслідки скоєного. Таких обставин апеляційний суд не встановив.

Суд касаційної інстанції погодився з таким висновком та зазначив, що саме по собі визнання засудженим своєї провини під час апеляційного провадження не вказує, що його зізнання стало результатом тривалого роздуму й затятої внутрішньої боротьби та свідчить про рішучість стати на шлях виправлення, самоосуд свого вчинку.

Щире каяття є відвертою негативною оцінкою винуватою особою своєї злочинної поведінки, визнанням тих обставин, які їй ставляться в провину, має характеризувати її поведінку після вчинення злочину, але з позицій психологічної переорієнтації суб’єкта, який дійсно засуджує свій вчинок, визнає його антигромадський характер і готовий нести відповідальність. Визнання своєї вини лише під час апеляційного розгляду, відсутність вибачення перед потерпілою, а також часткове відшкодування завданої шкоди майже через рік свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу скоєного та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.

Більше того, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. Однак, у матеріалах справи відсутні дані, які б підтверджували щирий жаль з приводу скоєного та осуд своєї поведінки засудженим, те, що він намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання.

ВС підкреслив, що твердження про намагання вичинити дії на відвернення негативних наслідків скоєного ним не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки, як було встановлено в суді, засуджений відвіз потерпілого до лікарні не за власною ініціативою, а внаслідок спонукань з боку свідка. За таких обставин колегія суддів погодилась із висновком апеляційного суду про обґрунтованість призначеного покарання.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що викрадення чужого майна з шафи жіночої роздягальні спортивного центру вважається проникненням у сховище.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.