З 2014 року, коли було підписано Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, українське законодавство поступово змінюється. Радянська термінологія та стандарти поступово змінюються на більш сучасні європейські відповідники з нормативних документів ЄС. Якщо, звісно, мова не йде про Житловий кодекс. Має пройти ще років 30, щоб з цього документу таки зникли усі радянські пережитки по типу «втілення ленінських ідей» та «розроблена Компартією програма житлового будівництва».

Приблизно така сама проблема законодавчої «застійності» існує і щодо Кодексу законів про працю, який так само повен анахронізмів. Втім, поступово руки законодавців та урядовців доходять і до нього – 4 грудня Мінекономрозвитку опублікувало проєкт змін, зокрема, до цього Кодексу. Пропозиції урядовців стосуються актуалізації законодавства, яке має відношення до роботи працівників у нічний час.

У міністерстві пропонують привести національне законодавство, що стосується нічної роботи, у відповідність до Конвенції про нічну працю №171 Міжнародної організації праці та Директиви № 2003/88/ЄС Європарламенту та Ради. Втім, це узгодження виглядає доволі дивно. Адже в оновленій редакції статті 54 КЗпП пропонується визначити, що до нічних працівників відносяться люди, які працюють у нічний час (з 22 до 6 ранку) «не менше ніж чотири години щоденного робочого часу та не менше ніж ¼ річної норми робочого часу». При цьому у колонці із обґрунтуванням змін зазначено, що відповідно до вищезгаданої Конвенції «нічна робота» означає не менше 7 годин підряд роботи між північчю та 5 ранку.

Іншою важливою зміною, яку пропонують запровадити у міністерстві – безкоштовні медичні огляди для нічних працівників. Так, у КЗпП та законі «Про охорону праці» з’являються положення, які передбачають обов’язок працедавця за власні кошти та за бажанням нічного працівника організовувати медичні огляди: під час прийому на роботу та періодичні. У разі, якщо один з таких медоглядів покаже, що унаслідок нічної роботи у працівника з’явилися проблеми зі здоров’ям, працедавець зобов’язаний вживати заходів щодо його переведення на денну роботу.

При цьому у статті 54 КЗпП передбачений також ще один вид медогляду – позачерговий, який також здійснюється за бажанням працівника та за кошти працедавця. У свою чергу, у статті 169, яка регулює проведення медоглядів працівників, та законі «Про охорону праці» позачергові медогляди нічних працівників не згадуються. Тобто, утворюється колізія, коли навіть у рамках одного закону позачергові медогляди одночасно передбачені і не передбачені.

І в той час, як сам факт можливості проведення медогляду за рахунок працедавця із подальшим обов’язком сприяння переходу на денний графік є позитивним, використані формулювання все ж викликають певні питання. Зокрема, відсутність граничної частоти позачергових медоглядів у поєднанні із «за бажанням працівника» дає підстави говорити про потенційний обов’язок роботодавця організовувати такий медогляд після кожної зміни чи перед нею. Це, у свою чергу, може призвести до невиправдано високих витрат працедавця.

Крім того, у законопроєкті визначається наступне:

• Протягом 24 годин нічні працівники мають працювати не більше 8 годин (не можна залучати працівників до роботи вдень після нічної зміни);
• Працедавець зобов’язаний повідомляти Держпраці про використання нічної праці;
• У трудовому договорі може бути передбачено скорочений робочий день для нічних працівників;
• Також скорочений робочий день застосовуватиметься до працівників на змінних роботах при шестиденному робочому тижні (зараз прямо заборонено КЗпП).

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про недоліки законопроєкту Руслана Стефанчука про дерадянізацією КЗпП та Житлового кодексу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.