7

Позивач безрезультатно скаржився на суддю до ВРП, а потім на ВРП у Велику Палату ВС.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 9901/147/20  зазначила, що судова практика у справах щодо оскарження рішень ВРП скаржниками є сталою і виходить з того, що оцінювати дії судді при виконанні посадових обов’язків має право виключно ВРП, рішення якої щодо притягнення судді до відповідальності або відмови в цьому створюють правові наслідки виключно для такого судді, а не для скаржника.

Громадяни, які не є суб’єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення ВРП за результатами такого провадження.

Позивач хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв’язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. 

Оскарження скаржником рішення у дисциплінарній справі не вважається способом захисту його прав, свобод та інтересів.

Право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення, за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

Обставини справи

Суд установив, що 27 травня 2016 року позивач звернувся до ВРП зі скаргою на дії судді Вищого адміністративного суду України під час здійснення правосуддя.

Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою відмовила у відкритті дисциплінарного провадження.

2 червня 2020 року позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції із позовом, у якому просив:

– визнати незаконними дії (бездіяльність) ВРП щодо відмови у забезпеченні процедур визначеного порядку розгляду його скарги від 27 травня 2016 року протягом розумного строку;

– стягнути на його користь з держави шляхом списання з єдиного рахунку Державної казначейської служби України 100 тис. гривень моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ВРП порушила строк на здійснення дисциплінарного провадження, встановлений пунктом 4 статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя», чим примусила позивача невиправдано тривалий час перебувати в стані очікування, що негативно вплинуло на його емоційний, психологічний і нервовий стан та, як наслідок, призвело до каліцтва в результаті погіршення стану здоров’я, а відсутність результату з вини ВРП призвело до розпачу та втрати віри у судову владу України та взагалі в існування державності в Україні.

Тобто фактично позивач оскаржував діяльність щодо постановлення ухвали Першої Дисциплінарної палати ВРП про відмову у відкритті дисциплінарного провадження.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 червня 2020 року закрив провадження у справі.

При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. 

Не погодившись із зазначеною ухвалою з підстави порушення судом норм процесуального права, позивач подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25 червня 2020 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Раніше ВП ВС поставила крапку у спорі про дію рішень КСУ у часі.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.