У 2018 році до Європейського суду з прав людини звернувся Леонтій Юхимович. Він стверджував, що Україна порушила гарантоване Конвенцією право на життя. У рамках справи «Юхимович проти України» (CASE OF YUKHYMOVYCH v. UKRAINE) йшлося про вбивство Руслана Юхимовича – сина заявника – від спроби його арешту у ході операції УБОЗу. Подія сталася ще на початку 1999 року, але до моменту звернення до Суду, слідство так і не змогло належним чином встановити – було правомірним застосування міліціонером зброї чи ні.

Обставини справи

У лютому 1999 року до Львівського обласного управління боротьби з організованою злочинністю надійшла скарга від Б. про те, що невідомі погрожували їй та вимагали у неї гроші. У ході розслідування правоохоронці встановили, що невідомими були син заявника Руслан Юхимович та його друг З. Крім того, їх підозрювали в участі у організованій злочинній групі, яка займалася вимаганням за допомогою зброї. Пізніше УБОЗ вирішив заарештувати Руслана та З., влаштувавши засаду вдома у Б. – для операції залучили спецпідрозділ «Сокіл».

3 березня було відкрито кримінальне провадження, а вже 4 березня вимагачі приїхали до Б. додому. Коли син заявника та З. почали входити до будинку, один із правоохоронців вигукнув: «Не рухатися! Міліція!». Після цього троє співробітників затримали З., а Руслан почав втікати. Двоє правоохоронців побігли за ним. У ході погоні у втікача влучили дві кулі, і він помер.

У зв’язку з цим, того ж дня слідчий провів огляд місця події у присутності двох понятих. У ході цього було записано два відео. Судмедексперти визначили, що причиною смерті стало одне із вогнепальних поранень, а також знайшли на тілі ряд інших тілесних ушкоджень. УБОЗ провів службове розслідування і встановив, що О. зброю під час затримання використав правомірно та відповідно до вимог закону. У рапорті про розслідування значилося, що біля тіла загиблого було знайдено газовий пістолет Valtro.

25 березня 1999 року районна прокуратура відмовилася відкривати кримінальне провадження за фактом смерті сина заявника, прийшовши до висновку, що правоохоронці діяли відповідно до вимог законодавства. У якості обґрунтування цього рішення наводилися результати судмедекспертизи, свідчення свідків та результати службового розслідування. Втім, обласна прокуратура скасувала це рішення і відкрила кримінальне провадження щодо перевищення повноважень.

Під час допиту М. – міліціонер, який брав участь у засідці – свідчив, що вони не знали, чи були вимагачі озброєні. Коли вони прийшли до дому Б., на якій був записувальний пристрій, та злякалася, і поліцейські відправили відкривати двері її дочку. У якийсь момент М. вигукнув «Не рухатися! Міліція!», а тоді вдарив З. у груди, бо той не підкорився, і затримав його. Після цього М. почув постріл у коридорі, а тоді побіг за втікачем. М. наздогнав його і спробував затримати. Син заявника почав розвертатися у бік міліціонера – він побачив у руках вимагача зброю, направлену на нього. Далі М. почув постріл і побачив О., зі службовою зброєю у руках, направленою на злочинця. Вимагач впав, у нього почалися конвульсії. Пізніше міліціонер Зар. викликав швидку та повідомив керівництво про все, що трапилося.

Також М. свідчив, що коли злочинці прийшли до будинку Б., вони їх не очікували. У підсумку, міліціонери розійшлися будинком спонтанно, а у кухні залишився один М. Втім, пізніше він змінив свідчення і зазначав, що він разом з О. залишилися у кухні, відповідно до плану операції.

О. свідчив, що був у кухні, а після початку операції вирішив спробувати затримати Руслана Юхимовича. Міліціонер побачив у його руках зброю, вирішив, що має підстави застосувати зброю, та вистрілив, поранивши чоловіка. Злочинець спробував втекти – О. та М. побігли за ним. Коли О. побачив, що вимагач майже направив пістолет на М. він ще раз вистрілив – це було майже в притул. Після цього О. відкинув ногою пістолет від Руслана, а тоді спробував перевернути його на спину, втім поранений застогнав, через що міліціонер залишив його.

Під час допиту З. свідчив, що загиблий не мав при собі пістолета, бо залишив його у машині, на якій вони приїхали, а після затримання правоохоронці змусили його розповісти про зброю. Втім, водій авто свідчив про протилежне, підтверджуючи свідчення поліцейських про те, що пістолет був біля тіла. А пізніше З. змінив свідчення, стверджуючи, що не знав, чи мав вбитий при собі зброю під час стрілянини. Також у жовтні допитали двох понятих, які були присутні при огляді місця події. Один зазначив, що не бачив пістолета, але не може стверджувати, що його там не було. Другий не зміг згадати, чи був там пістолет.

Подальші медичні експертизи від 30 червня та 6 жовтня 1999 року встановили, що другий постріл був здійснений з відстані не більш ніж 2 сантиметри. Проте причиною смерті експерти назвали перше поранення і додали, що після нього померлий міг пробігти зазначену відстань, пручатися та навести зброю. Ще одна експертиза знайшла на одязі вбитого металеві залишки, які імовірно залишилися від пістолета Valtro, який знайшли біля тіла.

На основі цієї інформації прокуратура ухвалила рішення припинити провадження 28 січня 2000 року. Втім, у грудні того ж року суд скасував це рішення, посилаючись, зокрема, на зміну свідчень водія авто, який тепер стверджував, що у вбитого не було пістолета. У подальшому розслідуванням займалася прокуратура Закарпаття. Протягом 2001-2003 років провадження ще тричі припиняли і тричі поновлювали. Причинами відновлення провадження суди серед іншого називали невірні підстави його припинення, процедурні порушення та неспроможність довести, що О. використав зброю відповідно до вимог законодавства.

У травні 2004 року провадження передали прокуратурі Івано-Франківської області. У серпні було проведено експертизу відеозапису інспекції місця подій – експертиза не виявила редагування запису. На одному із записів зафіксований пістолет Valtro у пластиковому пакеті на столі у кухні (за свідченнями міліціонерів, вони його помістили у пакет та занесли всередину після смерті злочинця). При цьому експерти відзначили, що встановити, чи був пістолет на відео тим самим, який використовувався у якості доказу, неможливо через погану якість відео.

Протягом 2008 року провадження двічі передавали між прокуратурами та ще один раз – у 2010. У підсумку, ним знову займалася Львівська обласна прокуратура.

У 2009 році було проведено ще дві експертизи. За результатами судмедекспертизи встановити, у якому порядку кулі увійшли в тіло, не вдалося. Балістична експертиза від 19 серпня встановила, що перший постріл у спину був зроблений упритул у коридорі, а смерть спричинив другий постріл у плече, який зробили у дворі з відстані не менше 2 метрів. У свою чергу, судово-медична та балістичні експертизи, проведені у лютому 2014 року підтвердили висновки первинних експертиз від червня та жовтня 1999 року.

Після цього до моменту звернення до ЄСПЛ у 2018 році не проводилося важливих слідчих дій. Втім, протягом всього часу провадження неодноразово припинялося і відновлювалося.

Розгляд ЄСПЛ

У цих обставинах заявник звинувачував державу у неспроможності провести належне розслідування вбивства його сина. Батько вбитого наполягав, що його син не становив загрози на момент вбивства, а протилежні твердження не мають доказів або ж підкріплені контроверсійними свідченнями. А також заявник скаржився, що розслідування вбивства було невиправдано довгим. Він стверджував про порушення Україною статей 2, 6 та 13. Втім, Суд прийняв рішення звузити скарги лише до статті 2 – права на життя.

Уряд вважав, що  дії міліціонерів були правомірними – О. застосував зброю для захисту іншого правоохоронця. До таких висновків представник уряду, зокрема, прийшов на підставі службового розслідування УБОЗу.

Для виявлення порушення Суд вирішив розібратися у двох аспектах: чи було застосування зброї виправданим та чи було розслідування ефективним. А тому вирішив працювати наступним чином: «Суд спершу оцінить адекватність розслідування смерті сина заявника. Після цього він перегляне процес планування та контроль дій, які знаходяться на розгляді. Наприкінці він повернеться до оцінки дій [правоохоронців], які застосували силу, що призвела до смерті».

ЄСПЛ відзначив, що хоча ряд слідчих дій було вжито невідкладно, кримінальне провадження відкрили лише на 27 день після події. У зв’язку з цим слідство було обмежене у повноваженнях. Такий підхід не відповідає принципу ефективного правового захисту, адже жертва не мала жодного правового статусу. При цьому, відкриття провадження було найкращим, коли не єдиним, способом забезпечити виконання вимог Конвенції щодо ефективного розслідування обставин вбивства.

«Більше того, Суд встановив, що після відкриття [провадження], слідство яке розпочалося унаслідок цього, супроводжувалося постійними припиненнями та поновленнями унаслідок вжиття недостатніх заходів [слідчими] та недотримання приписів, якими супроводжувалося рішення про поновлення провадження».

Крім того, ЄСПЛ наголосив на тому, що розслідування обставин вбивства син заявника тривало понад 19 років, що вже само собою створює сумніви щодо його ефективності. На підставі цих аргументів Суд прийшов до висновку про порушення Україною статті 2 у її процесуальній частині.

Далі Суд перейшов до розгляду того, наскільки обґрунтованим було застосування зброї правоохоронцями. Тут важливим аспектом є обґрунтованість підстав для її застосування або, принаймні щира суб’єктивна віра у наявність таких підстав, які потім можуть виявитися хибними. У обставинах справи до уваги брати треба було не лише дії правоохоронців, але й довколишні обставини, адже застосування сили призвело до смерті. До таких обставин відносяться планування та контроль за діями, які розглядаються. Ці процеси мають проводитися у такий спосіб, аби мінімізувати летальні наслідки та імовірність застосування зброї.

У цій справі також необхідно звернути увагу на те, що не всі обставини знаходяться «поза розумним сумнівом». У таких випадках Суд вважає уряд зобов’язаним викласти, як відбувалися події, а тоді надати належне обґрунтування, які будуть спростовувати звинувачення заявника. Крім того, саме на уряді лежить тягар доведення правомірності застосування сили правоохоронцями.

Засада на вимагачів була спланованою операцією. Втім, Суду не надали жодних документів щодо її планування та проведення. У зв’язку з цим неможливо встановити, зокрема, як керівники інструктували підлеглих поводитися під час затримання. У наявних же матеріалах містилися ряд суперечностей.

Наприклад, уряд заявляв, що операція із затримання злочинців проводилася після встановлення того факту, що вони були членами банди, яка займалася вимаганням зі зброєю. У свою чергу М. свідчив, що міліціонерам не повідомляли про те, чи буде зброя у злочинців. Крім того, Суд прийшов до висновку, що правоохоронцям також не надали ряд іншої важливої інформації. А також наголосив, що незрозумілим є те, чому діти Б. були у будинку під час операції із затримання злочинців, а самі правоохоронці були у цивільному. На підставі цього ЄСПЛ не зміг назвати операцію належно спланованою.

Разом з тим, уряд не зміг надати належних доказів того, що використання сили було виправданим. Так, єдиними людьми, які послідовно стверджували про те, що у вбитого була зброя, були міліціонери. Інше не пам’ятали, не знали цього або змінювали свідчення. При цьому навіть результати експертиз у різний час приходили до різних висновків щодо причин смерті та того, як відбувалися події.

«Зважаючи на [викладене] вище, уряд не переконав Суд, що операція була спланована та проведена у спосіб, який звів би до мінімуму імовірність застосування сили, що призвело до летальних наслідків, та будь-який ризик життю сина заявника. Уряд не [довів], що застосована міліціонерами сила була виправдана; що вона не виходила за межі абсолютно необхідної та була цілком пропорційна для досягнення однієї чи більше цілей, визначених параграфом 2 статті 2 Конвенції».

Заявник заявляв Суду вимогу уряду виплатити сатисфакцію у розмірі 426 тисяч євро. Втім, ЄСПЛ зменшив цю суму до 39 тисяч.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про рішення ЄСПЛ щодо того, за яких умов повернення прав власності попередньому власнику є порушенням Конвенції.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.