Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі по справі № 654/1820/18 не погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

ККС ВС виходив з таких мотивів

Апеляційний суд послався на підставу для повернення скарги, передбачену п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК, оскільки апеляційну скаргу подала особа, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що у даному кримінальному провадженні скаржник був свідком і в розумінні ст. 393 КПК не є особою, котра має право подати апеляційну скаргу.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має права її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК. Пунктом 10 цієї норми передбачено, що апеляційну скаргу мають право подати інші особи у випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 березня 2016 року (справа № 5-347кс15), конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути реалізовано, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Аналогічної правової позиції дотримується і Касаційний кримінальний суд.

У правовому висновку об`єднаної палати, викладеному в постанові від 18 травня 2020 року (справа № 639/2837/19, провадження № 51-5394кмо19), зазначено, що суддя-доповідач суду апеляційної інстанції, вирішуючи відповідно до вимог ст. 398 КПК питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи (захисника чи представника іншої особи) на вирок на підставі угоди, має впевнитися, що у тексті вироку зазначено такі дані, які прямо вказують на дану конкретну особу, або визнані встановленими такі обставини, які дозволяють апеляційному суду (судді-доповідачеві) з впевненістю ідентифікувати іншу особу; крім того, вирок має стосуватися прав, свобод та інтересів цієї іншої особи.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, у вироку суду зазначено, що показання скаржника неправдиві і є намаганням виправдати обвинуваченого чи зменшити ступінь його суспільно-небезпечного діяння та розмір покарання за скоєне. У подальшому щодо цього свідка було порушено кримінальне провадження і йому висунуто обвинувачення за ч. 2 ст. 384 КК.

Тобто є всі підстави вважати, що скаржник був вправі захищати свої права, свободи та інтереси, яких стосується вирок у даному провадженні, шляхом звернення до апеляційної інстанції з його оскарженням.

Суд апеляційної інстанції не врахував зазначеного та положень процесуального закону, а тому його висновок про повернення апеляційної скарги скаржнику саме на тих підставах, що вона подана особою, яка не має права її подавати, є передчасним.

Ураховуючи наведене, через порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК, зокрема права інших осіб на апеляційне оскарження вироку, що згідно зі ст. 412 КПК є істотним порушенням процесуального закону, ухвалу суду апеляційної інстанції не можна вважати законною та обґрунтованою, у зв`язку з чим відповідно до статей 436, 438 КПК вона підлягає скасуванню, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати зазначене й на стадії прийняття скарги винести справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу.

Отже, касаційну скаргу захисника ККС задовольнив, ухвалу Херсонського апеляційного суду про повернення апеляційної скарги скасував та призначив новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Голопристанського районного суду Херсонської області від 13 травня 2019 року засудженого визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та призначено покарання у вигляді арешту на строк шість місяців.

У мотивувальній частині вказаного вироку судом надано оцінку показанням ряду свідків, у тому числі скаржника. Зокрема, суд зазначив, що «при ухваленні вироку суд не враховує, вважаючи їх неправдивими, показання наступних свідків: …оскільки показання зазначених вище свідків, на думку суду, є намаганням виправдати обвинуваченого чи зменшити ступінь його суспільно-небезпечного діяння та розмір покарання за скоєне…».

24 березня 2020 року слідчим СВ Голопристанського ВП Новокаховського ВП ГУНП в Херсонській області було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 384 КК.

2 квітня 2020 року скаржник подав на вирок щодо засудженого апеляційну скаргу, в якій просив вирок змінити, виключити з його мотивувальної частини висновок суду про визнання судом неправдивими показань свідків, зазначивши фразу: «суд при ухваленні вироку не враховує показання наступних свідків». У решті вирок залишити без змін.

Херсонський апеляційний суд ухвалою від 13 квітня 2020 року апеляційну скаргу на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 13 травня 2019 року повернув апелянту на тій підставі, що вона подана особою, яка не має права подавати апеляційну скаргу.

Раніше у  ККС роз’яснили, чим керуватися при призначенні покарання за наявності іншого обвинувального вироку.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.