Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № П/811/922/17 зазначив, що перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі.

Спірні правовідносини в цій справі виникли щодо правильності розрахунку управлінням ДСА суддівської винагороди позивача, починаючи з 1 січня 2017 року.

Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач є суддею. Призначений на цю посаду до набрання чинності Законом № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання відповідно до вимог законодавства не проходив.

Також встановлено, що позивачу, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII («Про судоустрій і статус суддів»), суддівську винагороду нараховували відповідно до статті 133 Закону № 2453-VІ з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII («Про внесення до деяких законодавчих актів України»), що становить 16000 грн.

Позивач стверджував, що розмір суддівської винагороди визначено у Законі № 2453-VI, який є спеціальним нормативним актом для цих правовідносин, тож застосування положень іншого закону, який до того ж звужує обсяг гарантій суддівської незалежності, є порушенням норм статті 130 Конституції України.

Тобто, позивач вважав, що суддівську винагороду мали б нараховувати з розрахунку мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», тобто 3200 грн (стаття 8).

Верховний Суд у складі його Великої Палати в постанові від 4 листопада 2020 року у справі № 200/9195/19-а, аналізуючи наведені норми законодавства за подібних фактичних обставин справи, дійшов таких висновків.

Як свідчить зміст Закону № 1774-VIII, цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, у тому числі й суддів.

Водночас пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII законодавець передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року.

З прийняттям Закону № 1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата.

Аналіз такого правового регулювання дав підстави зробити Великій Палаті Верховного Суду висновок про те, що законодавець,

по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати;

по-друге, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів усіх суддів застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року.

За такого правового регулювання спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в межах здійснення державного регулювання оплати праці, передбаченого статтею 8 Закону України «Про оплату праці», прийнято Закон № 1774-VIIІ, яким установлено особливі умови визначення посадових окладів працівників, а саме шляхом застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати.

Перехід на нову розрахункову величину – неоподатковуваний мінімум доходів громадян замість мінімальної заробітної плати фактично не погіршив рівня суддівської винагороди для суддів, що її отримували за Законом № 2453-VI. На момент набрання чинності Законом № 1774-VIIІ суддівська винагорода на підставі положень Закону № 1402-VIII ще не виплачувалася.

За таких обставин, відсутні підстави стверджувати про наявність негативного впливу на рівень матеріального забезпечення позивача, який є складовою його незалежності, від зміни розрахункової величини, яка застосовується для обрахунку його посадового окладу, що спростовує відповідні доводи останнього.

Отже, розмір суддівської винагороди має обчислюватися із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб замість мінімальної заробітної плати, оскільки Закон № 1774-VIII, який передбачає такий порядок розрахунків, прийнятий у часі пізніше від Законів № 2453-VI та № 1402-VIII, і фактично такий перехід на іншу розрахункову величину не призвів до зменшення розміру суддівської винагороди у грошовому виразі, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в своєму оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів враховує раніше сформовані правові позиції Верховного Суду як суду касаційної інстанції щодо практики застосування наведених законодавчих норм при визначенні суддівської винагороди (постанови Верховного Суду від 2 травня 2018 року у справі № 805/2364/17-а, від 20 вересня 2018 року у справі № 804/2622/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 24 жовтня 2018 року у справі № 812/227/18, від 24 жовтня 2018 року у справі № 826/12077/17, від 10 липня 2019 року у справі № 820/3217/17, від 30 липня 2019 року у справах № 820/1850/17, № 820/1852/17, від 9 серпня 2019 року у справі № 826/9404/17, від 4 березня 2020 року у справі № 809/1684/17 та від 14 грудня 2020 року у справі № 640/22027/18).

Вказана правова позиція також узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 11 березня 2020 року за результатами розгляду зразкової справи Пз/9901/17/19 (№200/9195/19-а), яка постановою Великої Палати Верховного Суду від 4 листопада 2020 року залишена без змін.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, в якому просив:

– визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Кіровоградській області щодо нездійснення нарахування судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;

– стягнути з ТУ ДСА України в Кіровоградській області на користь позивача недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 23 000,00 грн;

– допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення винагороди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач безпідставно недоплатив позивачу суддівську винагороду, оскільки її розмір, як вважає останній, регулюється нормами Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Раніше повідомлялося, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої падінням дерева на автомобіль, суди займають різну позицію.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.