Така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 169 ГПК незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Про це зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 908/1908/19.

Обставини справи

В якості підстав для звернення з позовом позивач зазначив, що при перевірці Публічної кадастрової карти України йому стало відомо, що на територію земельної ділянки площею 182,3300 га, яка перебуває у постійному користуванні залізниці, частково накладено межі земельної ділянки площею 4,1000 га в м. Токмак (район заводу ПАТ).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дана земельна ділянка має комунальну форму власності та зареєстрована за Токмацькою міською радою. Наразі ця ділянка перебуває в суборенді ТОВ.

Відповідно до висновку фахівця орієнтовна площа перетину земельної ділянки складає 0,3546 га.

Отже, на думку позивача, набуття Токмацькою міською радою права власності на частину земельної ділянки, яку надано позивачу у постійне користування, призвело до зміни форми власності спірної ділянки з державної на комунальну; частина спірної земельної ділянки змінила своє цільове призначення.

Рішенням Господарського суду Запорізької області, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний господарський суд, виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження накладання земельних ділянок та конкретного розміру і місця розташування земельних ділянок, що перетинаються.

Місцевий господарський суд вказав, що земельна ділянка, яка перебуває в суборенді Відповідача-2, сформована з присвоєнням їй кадастрового номера, а право суборенди зареєстровано у встановленому порядку. Позивач не довів, що при формуванні земельної ділянки площею 4,1000 га були порушені його права та вимоги законодавства.

Висновок ВС

У ході розгляду цієї справи позивачем до судів подавалося клопотання про зупинення її розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України до розгляду господарської справи № 908/722/20, в якій Позивачем заявлено вимоги до Токмацької міської ради та ТОВ про визнання незаконними та скасування рішень міськради.

В обґрунтування своїх клопотань Позивач посилався на те, що вирішення питання щодо законності рішення міської ради про відведення спірної земельної ділянки в межах затвердженого проекту землеустрою та подальшої передачі в користування має преюдиціальне значення та безпосередньо впливає на предмет доказування в справі № 908/1908/19, де вирішується питання про витребування із чужого незаконного володіння частини спірної земельної ділянки.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 ГПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадку об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, – до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду. Стаття 227 ГПК України містить вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі, при наявності яких суд зобов’язаний це зробити.

Причиною зупинення провадження у справі згідно із вказаною нормою Господарського процесуального кодексу України є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Пов’язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення (частина 4 статті 75 ГПК України). Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

Суди встановили, що предметом розгляду у господарській справі № 908/722/20 є вимоги Позивача про визнання незаконними та скасування рішень міської ради, а також визнання недійсними договори оренди і суборенди земельної ділянки. У той же час позовні вимоги у справі № 908/1908/19 заявлені з інших підстав та обґрунтовані лише фактом накладення меж земельних ділянок.

З огляду на викладене ВС зазначив, що абсолютно правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що у предмет доказування при розгляді даної справи не входить оцінка судом питань щодо законності/незаконності рішення про надання земельної ділянки в оренду та недійсності договорів оренди і суборенди земельних ділянок, а тому розгляд таких позовних вимог у справі № 908/722/20 не перешкоджає вирішенню судом спору у даній справі № 908/19808/19 з підстав накладення меж земельних ділянок відповідно до наданих сторонами доказів щодо цієї обставини.

ВС наголосив: «Як раціонально відмітив апеляційний господарський суд, необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, що покладає на національні суди обов’язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку».

Враховуючи наведене та приймаючи до уваги те, що зібрані у справі докази дозволяли встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду у даній справі, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вирішила, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що наразі відсутні підстави для зупинення провадження у справі № 908/1908/19 до розгляду господарської справи № 908/722/20 і порушень норм процесуального права при наданні такого висновку судами не допущено.

Крім клопотання про зупинення провадження у справі, позивачем до апеляційного господарського суду подавалося і клопотання про долучення додаткових доказів, а саме: матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки на місцевість. Апеляційний суд відмовив у прийнятті вказаних документів і, на думку скаржника, зробив це необґрунтовано.

Так, за приписами частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.

Обґрунтовуючи неможливість подання матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) до суду першої інстанції, Позивач зазначив, що в судовому засіданні місцевого господарського суду його представник заявив клопотання про відкладення розгляду справи для виготовлення витребуваної експертом документації, а також клопотання про виклик експерта в судове засідання для надання роз’яснень щодо витребуваних документів, а саме відносно доцільності виготовлення загальної геодезичної зйомки та можливості обмежитись саме ділянкою, де виявлено перетинання.

Апеляційний суд з’ясував, що з наданих Позивачем матеріалів геодезичних вишукувань та перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) неможливо встановити, коли заявник звернувся до інженера-геодезиста, однак із пояснювальної записки спеціаліста слідує, що комплекс робіт виконано у червні 2020 року, тобто через два місяці після винесення рішення суду першої інстанції.

Господарський процесуальний кодекс України допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак неприйнятною є ситуація, коли суд першої інстанції відмовив у позові, а заявник апеляційної скарги просить долучити до апеляційної скарги матеріали дослідження (висновок), який виготовлено на його замовлення після вирішення справи судом першої інстанції.

У постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі № 922/393/18 викладена правова позиція щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції. Так, у тій справі касаційний суд підтвердив дотримання процесуальних процедур судом попередньої інстанції, який відхилив клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткового доказу через те, що цей доказ датований вже після прийняття рішення судом першої інстанції.

Верховний Суд вказав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Аналогічна правова позиція з цього питання викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17 та від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15.

Додатково, Верховний Суд вважав доцільним акцентувати увагу на тому, що для встановлення факту перетину земельних ділянок у даній справі та конкретної площі земельних ділянок за клопотанням представника позивача та Відповідача-2, суд призначав комплексну судову земельно-технічну та оціночно-земельну експертизу.

Разом із цим, матеріали справи № 908/1908/19 були повернуті суду без проведення судової експертизи у зв’язку з неоплатою позивачем вартості висновку судового експерта.

Тобто, у даній справі позивачем було ініційовано судову експертизу для встановлення обставин, на яких він наполягає, але в подальшому сам позивач ухилився від участі в проведенні експертизи і тепер фактично результати власної недбалості намагається поставити у вину судам попередніх інстанцій, що на думку Верховного Суду є неприйнятним та таким, що виходить за межі добросовісного користування процесуальними правами.

Раніше ми розповідали, з якого моменту набирає чинності договір оренди землі: Верховний Суд дав відповідь.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.