Постанова Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 201/9852/17
Ключові тези:
Заставодавець згідно зі статтею 17 Закону України «Про заставу» може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.
Застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, а отже, на нього може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтею 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Обставини справи:
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ПАТ «Ощадбанк» (в особі філії Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк»), третя особа – Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, про скасування та вилучення обтяження з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого 28 жовтня 2016 року, вона є власником автомобіля ВАЗ 217030, № кузову НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який придбаний нею на підставі договору купівлі-продажу від 27 вересня 2016 року, оформленого у ТСЦ 1242 МВС України в Дніпропетровській області.
У червні 2017 року їй стало відомо, що на належний їй транспортний засіб зареєстроване обтяження у вигляді заборони відчуження на підставі договору застави від 22 лютого 2008 року № 815/1а, а саме: обтяження накладено на автомобіль ВАЗ 217030-110-01, № кузову НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , обтяжувач – філія Дніпропетровського обласного управління АТ «Ощадбанк». Позивач вважає, що вона є добросовісним набувачем автомобіля ВАЗ 217030, № кузову НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , а наявність зареєстрованого обтяження позбавляє її права вільно користуватися та розпорядитися своєю власністю. Для врегулювання ситуації, що склалася, ОСОБА_2 звернулася з письмовою заявою до відповідача, в якій просила усунути порушення її права та вжити відповідні заходи для виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна запису про обтяження належного їй автомобіля, проте на час звернення з позовом до суду порушення відповідачем не усунуто.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов до висновку, що на час відчуження автомобіля боржником ОСОБА_3 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не містилися відомості про обтяження цього автомобіля, нові власники транспортного засобу і в наступному позивач ОСОБА_2 , яка придбала його за оплатним договором, можуть вважатися добросовісними набувачами відповідно до статті 388 ЦК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 липня 2019 року апеляційна скарга ПАТ «Ощадбанк» задоволена, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 04 грудня 2017 року – скасовано.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив з того, що судом першої інстанції не враховано положення статті 17 Закону України «Про заставу», яка регламентує, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, а відповідач як заставодержатель не надавав згоду на відчуження заставного майна. Враховуючи те, що обтяження заставою транспортного засобу виникло з моменту укладення договору застави, тобто з 22 лютого 2008 року, тому заставний автомобіль відчужувався і придбавався в період дії зареєстрованого обтяження, що свідчить про те, що позивач не є добросовісним набувачем транспортного засобу, при тому, що кредитне зобов`язання на даний час ОСОБА_3 перед кредитором (банком) не погашено.
Касація:
У касаційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що як до нового власника ( ОСОБА_4 ), так і наступних власників спірного автомобіля ( ОСОБА_5 , ОСОБА_2 ), не перейшли права та обов`язки позичальника ОСОБА_3 за його кредитними зобов`язаннями перед ПАТ «Ощадбанк». Відповідно до статті 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивач є добросовісним набувачем та законним власником транспортного засобу, і не має ніяких зобов`язань перед ПАТ «Ощадбанк».
КЦС вказав, що застава – це спосіб забезпечення зобов`язань (стаття 1 Закону України «Про заставу»), в силу якої кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).
Статтями 598, 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином на підставах встановлених договором або законом, а частиною другою статті 589 ЦК України визначено право заставодержателя задовольнити за рахунок предмета застави в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до вимог статті 11 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 27 Закону України «Про заставу» передбачено, що застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню – з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, – то з моменту його укладення. Реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави.
У статті 28 Закону України «Про заставу» перераховані випадки, коли припиняється застава, а саме: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставного майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставне майно; в разі примусового продажу заставного майна; при закінченні терміну дії права, складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, встановлених Законом.
Відповідно до частини першої статті 10 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 ЦК України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частина друга статті 590 ЦК України).
За змістом статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином (якщо інше не встановлено законом).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд правильно зазначив, що, оскільки жодна з перелічених у статті 28 Закону України «Про заставу» обставин не мала місце у спірних правовідносин, то відсутні підстави вважати, що обтяження на спірний автомобіль втратило силу, обтяження, що існує, є способом захисту законних прав відповідача (банка) на повернення кредитних коштів, виданих колишньому володільцеві спірного автомобіля, та отримання процентів та інших платежів, які сплачуються за користування кредитом, відповідно відсутні підстави для зняття вказаного обмеження, адже існує непогашена заборгованість за кредитним договором, згідно з яким були видані кредитні кошти для придбання автомобіля, і Державний реєстр обтяжень рухомого майна містив обтяження на спірний автомобіль, в тому числі, і на дату придбання транспортного засобу ОСОБА_2.
Судом першої інстанції не враховано при прийнятті свого рішення, що заставодавець згідно зі статтею 17 Закону України «Про заставу» може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, а також те, що заборгованість за кредитним договором не погашена.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач є добросовісним набувачем та законним власником транспортного засобу, і не має ніяких зобов`язань перед ПАТ «Ощадбанк», відхиляються, оскільки застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, а отже, на нього може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтею 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Інші доводи касаційної скарги відхиляються, оскільки, як установлено апеляційним судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем як заставодержателем не надавалась згода на відчуження заставного майна – спірного автомобіля, обтяження заставою транспортного засобу виникло з моменту укладення договору застави (ще з 22 лютого 2008 року), кредитне зобов`язання ОСОБА_3 перед кредитором не погашено, заставний автомобіль відчужувався і придбавався в період дії зареєстрованого обтяження. Зміна державних реєстраційних номерів на спірний автомобіль не може бути підставою для скасування обтяження заставою транспортного засобу.
Верховний Суд касаційну скаргу залишив без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.
