Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по справі № 640/1298/19 визначив, до якого суду звертатись з позовними вимогами до Міністерства юстиції.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходив з такого.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою ТОВ з наказом Мін`юсту України, прийнятим з урахуванням висновків Комісії, щодо скасування рішень про державну реєстрацію за ним права власності на частину нерухомого майна (5-6 поверхи торгівельно-офісного центру).

Тобто, позов зумовлений на захист права цивільного (майнового) на об`єкт нерухомості, реєстрація права власності на який скасовано у процедурі розгляду скарги у сфері державної реєстрації за скаргою ТОВ.

При цьому підстави та мотиви позову (недодержання, на думку позивача, суб`єктом владних повноважень процедури розгляду скарги у сфері державної реєстрації) не спростовують того факту, що цей спір виник про право цивільне, а вимога про скасування висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 21.01.2019 та наказу відповідача № 190/5 від 23.01.2019 є похідною при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і має вплив на майнові права та інтереси цих осіб.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим.

Оскарження рішень Мін`юсту безпосередньо пов`язано із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо нерухомого майна з третьою особою (власника торгівельно-офісного центру), яка заперечує законність дій державного реєстратора та приватного нотаріуса з реєстрації за ТОВ права власності на об`єкт нерухомості загальною площею 3044,1 кв. м, що розташоване у торгівельно-офісному центрі.

Тобто, предметом спору у цій справі є визнання права власності на нерухоме майно, оскільки зазначені позовні вимоги приводять до вирішення питання про право власності на це нерухоме майно.

Отже, спірні правовідносини у справі пов`язані з необхідністю захисту права на об`єкт нерухомого майна, тобто права цивільного, тому позов у справі не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах.

Слід також вказати, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 у справі № 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору, як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.

 Обставини справи

У січні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю (позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України та третіх осіб, в якому просило:

– визнати протиправним і скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 21.01.2019, прийнятий за результатами розгляду скарги ТОВ, що зареєстрована в Мін`юсті України 11.01.2019 за № 907-33-19 із доповненнями від 15.01.2019 за № 1132-33-19;

– визнати протиправним і скасувати наказ відповідача №190/5 від 23.01.2019, яким задоволено скаргу від 11.01.2019 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: № 36920757 від 05.09.2017 прийнято державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, прийнято приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи про скасування записів, внесених на підставі зазначених рішень.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що ТОВ, яке незаконним шляхом заволоділо приміщенням торгівельно-офісного центру, безпідставно звернулося до відповідача із скаргою, за наслідками розгляду якої позивача, як законного власника нерухомого майна, позбавлено права власності на частину торгівельно-офісного центру (5-6 поверхи) загальною площею 3044,1 кв. м. Також позивач вказує на істотні порушення відповідачем процедури розгляду скарги (неналежне повідомлення про дату, час та місце розгляду скарги), що, в свою чергу, ставить під сумнів безсторонність (неупередженість), повноту перевірки та обґрунтованість висновку Комісії та спірного наказу, прийнятого на підставі такого висновку.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.07.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2019 та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.03.2020, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

При вирішенні справи суди насамперед виходили з того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані рішення прийняті у межах та у спосіб визначених законом повноважень із дотриманням процедури їх прийняття.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Верховний Суд дійшов висновку про скасування постановлених у справі судових рішень із закриттям провадження в адміністративній справі. 

Раніше Верховний Суд пояснив, коли посади вважаються вакантними.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.