У разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов’язок відмовити у відшкодуванні відповідних  судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №  910/20098/16.

Обставини справи

До Північного апеляційного господарського суду Товариством з обмеженою відповідальністю «А» подано клопотання про винесення додаткового рішення щодо судових витрат, понесених під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, а саме: 34 963,37 грн судового збору, 200 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, 48 840 грн витрат, пов’язаних з проведенням експертиз.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду клопотання ТОВ «А» про прийняття додаткового рішення у справі № 910/20098/16 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «С» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А» 18 840,00 грн витрат на оплату вартості проведення судової експертизи.

У касаційній скарзі скаржник просив скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду у даній справі та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «А» 200 000,00 грн  витрат на професійну правничу допомогу та 48 840 грн витрат з оплати вартості експертних досліджень.

Так, підставами касаційного оскарження ТОВ «А» зазначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 124 Господарського процесуального кодексу України у справах про відшкодування правничої допомоги, в яких перші заяви по суті спору подані до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України (з 15.12. 2017) за відсутності перехідної норми про можливість сторін подати такі попередні (орієнтовані) розрахунки в будь-якій іншій заяві впродовж розгляду справи за діючим процесуальним законом.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «А» з позовною заявою діяв Господарський процесуальний кодекс України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яким не визначався обов`язок третьої особи із самостійними вимогами щодо предмета спору подати до суду разом із першою заявою по суті спору попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, і ухвалами суд першої інстанції також не встановлював такого обов`язку та строку його виконання. При цьому Господарський процесуальний кодекс України (в редакції, чинній з 15.12.2017) не містить норму, яка б надавала можливість учаснику справу, який звернувся з першої заявою по суті спору до 15.12.2017, подати попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат у будь-якій іншій заяві впродовж розгляду справи за діючим процесуальним законом.

ВС наголосив, що відсутність можливості у сторони подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових втрат разом з першою заявою по суті спору у зв’язку із поданням позовної заяви до 15.12.2017, не позбавляє права подати до суду докази на підтвердження розміру понесених витрат в порядку, передбаченому частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у стягненні на користь заявника витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що в разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Водночас, ВС підкреслив, що аналіз частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що в разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов’язок відмовити у відшкодуванні відповідних  судових витрат. Тобто неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України містяться у постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19.

Водночас частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту постанови Північного апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «А» до закінчення судових дебатів у справі подало до суду апеляційної інстанції клопотання про відшкодування судових витрат з відповідними доказами. Тобто,  було дотримано положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, апеляційний господарський суд, відмовляючи у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «А» в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції на підставі частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, не врахував наведених вище висновків Верховного Суду щодо застосування частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України  (постанови від 12.12.2019 у справі № 922/1897/18, від 24.12.2019 у справі № 909/359/19, від 13.02.2020 у справі № 911/2686/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16223/18, від 21.05.2020 у справі № 922/2167/19, від 10.12.2020 у справі № 922/3812/19) та залишив поза увагою положення пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових втрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та положення частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем подано клопотання про зменшення судових витрат та заперечення на клопотання про відшкодування судових витрат, що спростовує доводи суду апеляційної інстанції про те, що невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «А» вимог частини 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України позбавило іншу сторону надати свої міркування, спростування, заперечення щодо розміру витрат.

Враховуючи обставини справи Верховний Суд скасував додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду в частині відмови задоволення клопотання ТОВ «А»  щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу та передав справу в цій частині на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС висловився щодо порушення права на захист.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.