Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/19573/15-ц та наголосив, що сам лише факт вияву в особи ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про усунення права на спадкування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що її сина знайшли мертвим (повішеним). За життя, її син заповіту не склав. Позивач вказувала, що син за рекомендацією відповідача у справі, почав відвідувати школу йоги що негативно вплинуло на його психіку, оскільки йому нав’язували різні ритуали та обряди.

Відповідач також була членом школи і мала великий вплив на чоловіка. Позивач зазначала, що відвідавши разом із сином психотерапевта вона дізналась про його відхилення психічного стану, який пов’язаний із діяльністю школи. Після зникнення сина та за весь час його пошуків, відповідач поводила себе так, наче нічого не трапилось, вела звичайний спосіб життя. Позивач зазначала, що відповідач умисно відхилялась від надання допомоги своєму чоловікові, який хворів та тяжку психічну хворобу, у зв’язку з чим перебував у безпорадному стані, а тому в неї відсутнє право на спадкування після смерті свого чоловіка.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва позов задоволено. Постановою Київського апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив, що для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п’ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця у безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності в сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, правильно застосувавши положення частини п’ятої статті 1224 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено факт ухилення відповідача від надання допомоги своєму чоловікові (зокрема, її безвідповідальне відношення до стану здоров’я її чоловіка), постійну потребу спадкодавця у допомозі саме відповідача, що в силу статті 81 ЦПК України є її процесуальним обов’язком.

Суд апеляційної інстанції встановив, що сам лише факт вияву у спадкодавця ознак тяжкого психічного розладу не може свідчити про безпорадний стан спадкодавця, оскільки безпорадний стан – це стан особи, в якому вона не може самостійно забезпечити свої життєві потреби, потребує стороннього догляду, допомоги і піклування. Крім того, обмежено дієздатним або недієздатним померлий за життя не визнавався.

ВС наголосив, правильними є висновки апеляційного суду про відсутність переконливих доказів того, що через наявність тяжкого психічного розладу він не здатен був усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними або такий розлад істотно вплинув на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, унаслідок чого спадкодавець потребував постійного нагляду та сторонньої допомоги.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом не взято до уваги висновок Київського міського центру судово-психіатричної експертизи за результатами проведення посмертної судово-психіатричної експертизи особи не заслуговують на увагу, оскільки апеляційним судом надано їм належну оцінку та зроблено відповідні висновки.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, у чому полягає ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.