5

Президент заветував закон про відновлення конкурсів на державну службу, оскільки його не влаштовують норми про порядок призначення міністрів.

Президент України відмовився підписувати Закон України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби (реєстр. № 4531 від 21.12.2020) та повернув його в Верховну Раду зі своїми пропозиціями.

Про наміри Зеленського заветувати ухвалений 16.02.2021 року Закон стало відомо ще напередодні після селекторної наради з лідерами фракції «Слуга народу». І дійсно, 18.02.2021 на сайті Ради з’явилося повідомлення, що законопроект провернутий із пропозиціями Президента, а наступного дня направлений на розгляд Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Роздратування Зеленського викликав запропонований Законом порядок організації діяльності міністерства у разі коли посада міністра є вакантною.

В ухваленому Законі зазначено, що забороняється, якщо посада міністра є вакантною, покладення на першого заступника міністра, заступників міністра виконання певних обов’язків міністра.

У разі, якщо посада міністра є вакантною більше 60 днів, одна і та сама особа, яка займає посаду першого заступника міністра або заступника міністра, не може виконувати обов’язки міністра більше 30 днів.

Одна і та сама кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України не може бути подана більше трьох разів протягом року, а також тричі поспіль протягом поточного скликання Верховної Ради України”.

Крім того, Законом було визначено, які саме повноваження виконують заступники міністра у разі, якщо посада міністра вакантна.

Президент наполягає, що у такий спосіб Верховна Рада України фактично самоусувається від виконання конституційних повноважень з призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, допускаючи натомість у період, коли посада міністра є вакантною, покладення на першого заступника міністра та заступників міністра виконання лише окремих повноважень міністра із визначених статтями 8 та 18 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”.

На думку Зеленського, неприйняття Верховною Радою України протягом тривалого часу рішення про призначення міністра неминуче призведе до паралічу діяльності відповідного центрального органу виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики у визначеній сфері.

Президент переконаний, що пропонований Законом підхід порушує конституційні засади формування та функціонування державної влади.

Президент запропонував виключити з ухваленого Закону наступні речення:

“Якщо посада міністра є вакантною, забороняється покладення на першого заступника міністра та заступників міністра виконання обов’язків міністра, визначених пунктами 5, 7, 8, 9, 12, 121 частини другої статті 8 цього Закону.

Якщо посада міністра є вакантною більше 60 днів, забороняється покладення на першого заступника міністра, заступників міністра виконання обов’язків міністра, визначених пунктами 1 (крім очолювання міністерства), 2, 5, 7, 8, 9, 11, 12, 121, 14, 15, 21, 24, 27 частини другої статті 8 цього Закону, а також пунктами 3, 6, 7, 8, 11, 12, 21 частини другої статті 18 цього Закону.

Забороняється покладання обов’язків міністра на особу, кандидатура якої на посаду відповідного міністра була відхилена Верховною Радою України поточного скликання”;

у пункті 1 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення” слова “крім абзаців четвертого і п’ятого підпункту 1 пункту 1 розділу I цього Закону, які набирають чинності через 60 днів з дня опублікування цього Закону” виключити».

Проти Пропозицій Президента майже одразу виступило ГНЕУ, яке заявило, що не може погодитись з їх суттю, оскільки обмеження повноважень, встановлені частиною четвертою статті 9 чинного Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» для осіб, які виконують обов’язки міністра у випадках, коли його посада є вакантною, стимулюють Прем’єр-міністра України своєчасно вирішувати питання про внесення кандидатури міністрів і при цьому пропонувати на розгляд парламенту ті кандидатури, які можуть знайти підтримку депутатського корпусу. Виключення цих обмежень (а саме до цього зводиться суть Пропозицій) надаватимуть виконавчій владі можливість пропонувати для призначення на посади міністрів осіб, які не мають підтримки законодавчого органу, а в разі їх не призначення парламентом – призначати таких осіб без рішення парламенту «виконувачами обов’язків міністра», які матимуть усі повноваження призначеного парламентом міністра. Таким чином створюються умови для фактичного ігнорування конституційного повноваження Верховної Ради України здійснювати призначення на посади членів Кабінету Міністрів України.

Одночасно для ГНЕУ не виглядає переконливою висловлена у Пропозиціях теза про те, що шляхом внесення запропонованих до частини четвертої статті 9
Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» змін «Верховна Рада України фактично самоусувається від виконання конституційних повноважень з призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України».

Адже ці зміни не надають парламенту можливості не розглядати запропоновані йому кандидатури на посаду міністра. Парламент і після внесення цих змін буде зобов’язаний розглядати відповідні кандидатури і приймати щодо них рішення.

Однак Конституція України не зобов’язує парламент обов’язково призначити на посаду певного міністра будь-якого запропонованого на розгляд парламенту кандидата. Добір і подання до парламенту кандидатури, яка може знайти підтримку депутатського корпусу, є обов’язком не парламенту, а Прем’єр-міністра України (в окремих випадках – Глави держави), до повноважень якого Конституцією України (пункт 12 частини першої статті 85) віднесено подання до парламенту таких кандидатур.

Цим подіям передувало наступне.

Верховна Рада в другому читанні ухвалила Закон, яким відновила проведення конкурсів на державну службу.

Законом установлено, що конкурси на посади, що обіймають особи, з якими до набрання чинності цим Законом укладені контракти про проходження державної служби на період дії карантину, оголошуються протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом відповідно до черговості укладення контрактів про проходження державної служби на відповідні посади.

У разі відсутності переможця конкурсу на посаду, суб’єкт призначення приймає рішення про проведення повторного конкурсу протягом 10 календарних днів з дня оприлюднення результатів конкурсу на Єдиному порталі вакансій державної служби.

Контракти про проходження державної служби на період дії карантину, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев’яти місяців з дня набрання чинності цим Законом.

Оголошені добори для призначення на вакантну посаду державної служби на період дії карантину, рішення за результатами яких не оприлюднені, скасовуються.

У разі, якщо на день набрання чинності цим Законом рішення про призначення на посаду державної служби особи за результатами добору не прийнято, результати відповідного добору скасовуються.

Спеціальна перевірка, встановлена статтею 56 Закону України «Про запобігання корупції», не проводиться стосовно осіб, які призначаються на посади державної служби або в органах місцевого самоврядування не пізніше наступного робочого дня після припинення дії контракту про проходження ними державної служби на період дії карантину, за умови, що стосовно таких осіб вже проводилася спеціальна перевірка під час укладання відповідного контракту.

Державні службовці, зараховані за штат відповідно до частини першої статті 87-1 Закону України “Про державну службу” до набрання чинності цим Законом, продовжують перебувати на державній службі згідно із Законом України “Про державну службу”, виконуючи обов’язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу.

Граничний строк такого перебування становить шість місяців з дня звільнення з посади.

Протягом вищезазначеного строку, за пропозицією центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, погодженою з відповідним суб’єктом призначення, державний службовець за його згодою може бути переведений на будь-яку вакантну посаду державної служби не нижче категорії “Б” у державних органах, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, без проведення конкурсу.

Якщо протягом цього строку державному службовцю не запропоновано переведення, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, з виплатою вихідної допомоги у розмірі шести посадових окладів за останньою посадою.

Якщо протягом вищезазначеного строку, державний службовець тричі відмовився від переведення на іншу посаду, такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, без виплати вихідної допомоги.

На державних службовців, яких призначено на посади державної служби за результатами добору, ці положення не поширюються, крім умов оплати праці на період перебування за штатом відповідного державного органу;

Державні службовці, яких призначено на посади державної служби за результатами добору та до набрання чинності цим Законом зараховано за штат відповідно до частини першої статті 871 Закону України “Про державну службу”, продовжують перебувати на державній службі згідно із Законом України “Про державну службу”, виконуючи обов’язки державного службовця в межах, визначених керівником відповідного державного органу. Такий державний службовець звільняється з державної служби керівником державного органу, за штатом якого він перебуває, через 30 календарних днів з дня набрання чинності цим Законом з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

У разі звільнення з державної служби у двох випадках державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. В одному із них вихідна допомога державному службовцю, виплачується одноразово за його бажанням у разі виходу на пенсію або досягнення 65-річного віку.

Суб’єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення суб’єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Раніше Верховна Рада запровадила електронні трудові книжки.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.