Сама по собі наявність акта огляду комісії лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у пацієнта, за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан здоров’я, є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію такої особи до психіатричного закладу без його усвідомлюваної згоди. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 127/25395/18 за заявою Комунального закладу «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка» про госпіталізацію особи у примусовому порядку без його згоди.

Обставини справи

Суд встановив, що у супроводі дружини та працівника поліції чоловік був доставлений до КЗ «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка». Після огляду черговим психіатром був госпіталізований у відділення № 21 лікарні для обстеження та лікування у зв’язку з наявністю у нього хронічного розладу, який може призвести до негативних наслідків для його здоров’я та здоров’я оточуючих внаслідок погіршення психічного стану. Відповідно до акта огляду комісії лікарів-психіатрів особи, що потребує госпіталізації в примусовому порядку, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді гострого поліморфного психотичного розладу із симптомами шизофренії. Чоловік вчиняє дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе та для оточуючих: не спить вночі, є агресивним до оточуючих, загрожує дружині фізичною розправою. У висновку зазначено, що чоловік потребує примусової госпіталізації. Рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні заяви відмовлено. Верховний Суд залишив без змін рішення судів з огляду на таке.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. Зазначене положення Закону узгоджується із пунктом 5 Принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психічної допомоги, прийнятих резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119: жодна особа або орган влади не може класифікувати індивіда як такого, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов’язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання. Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише у стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність (стаття 14 Закону України «Про психіатричну допомогу»). Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею. Однак згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання. У цій справі суди встановили, що чоловік на обліку як психічно хвора людина не перебуває, раніше не лікувався та звернень щодо нього не було, має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, на час розгляду справи не проявляє агресію.

Дані про його поведінку зазначені лише у заяві цивільної дружини, тому суди не встановили, що чоловік становить небезпеку для себе і оточуючих та може завдати суттєвої шкоди своєму здоров’ю та життю чи здоров’ю інших осіб внаслідок погіршення його психічного стану. Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що сама по собі наявність висновку лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу, за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатньою для ухвалення рішення про примусову госпіталізацію до психіатричного закладу без його усвідомлюваної згоди. Постановою Верховного Суду рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 09 жовтня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 28 грудня 2018 року залишено без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.