6

Екскерівник державного підприємства майже поновився на посаді, але цьому завадили апеляційний та касаційний суди.

Законом не передбачено обов’язку роботодавця попереджати за два тижні керівника державного підприємства у разі дострокового розірвання з ним контракту за пунктом 8 статті 36 КЗпП України. Таке попередження може мати місце за умовами, якщо сторони передбачили відповідну умову у контракті.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, розглядаючи справу № 701/1088/17-ц.

КЦС ВС виходив з наступного:

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Пунктом 22 Положення про порядок укладання контракту при прийнятті (найманні) на роботу працівника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, на який посилається позивач, передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов’язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

У примітках даного нормативного акту зазначено, що затверджене цією постановою Положення не поширюється на керівників підприємств державної форми власності.

Укладаючи контракт позивач погодився з його умовами у тому числі з підвищеною відповідальністю за порушення його умов. Порушення хоча б одного з пунктів контракту є підставою для його дострокового розірвання.

Таку позицію підтримав і Конституційний Суд України, який у своєму рішенні у справі щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Як зазначено у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України (з наступними змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, вирішуючи позови про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Оскільки на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору, за винятком, встановленим для цієї форми трудового договору, їх трудовий договір може бути припинено й з інших підстав, передбачених законодавством (статті 36, 39-41 КЗпП).

Згідно з пунктами 16, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті.

При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, установлених чинним законодавством. При розірванні контракту з підстав, установлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 визначив сферу укладення контракту, вказавши, що виходячи зі змісту частини третьої статті 21 КЗпП України «трудові контракти можуть укладатись у випадках, передбачених як законами, так і постановами Верховної Ради України, указами Президента України, декретами та постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими в межах їх повноважень.

Істотними умовами укладення контракту є передбачення строку його дії, підстав його припинення чи розірвання. Таким чином, контракт укладається на строк, який встановлюється за погодженням сторін та містить чітке зазначення, коли розпочинається строк дії контракту та коли він закінчується.

Звільнення позивача відбулось на підставі пункту 8 частини першої статті 36 КЗпП України, таке звільнення не носить характеру дисциплінарного стягнення, а є звільненням за невиконання умов трудового контракту, а тому відсутня необхідність встановлення обставин, які передбачені диспозицією статті 41 КЗпП України.

Подібний висновок щодо звільнення керівника підприємства, що є у державній власності, викладений Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 235/774/18 (провадження № 61-47942св18).

Обставини справи

 У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», ДП «Черкаський облавтодор» ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

 Наказом ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» 25 жовтня 2017 року з позивачем був достроково розірваний контракт та звільнено позивача із займаної посади.

 Позивач зазначає, що відповідно до пункту 22 Положення про порядок укладення контракту при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов’язань, передбачених у контракті, його може бути достроково розірвано з попередженням відповідної сторони за два тижні.

Позивач належним чином попереджений не був, що є самостійною підставою для визнання наказу про звільнення незаконним.

 Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 28 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.

 Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що відповідачем порушено норми КЗпП України під час звільнення позивача із займаної посади, оскільки в порушення пункту 22 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, позивача не було повідомлено про його звільнення за два тижні.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 14 червня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» задоволено.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 28 березня 2018 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що відповідачем дотримано умови контракту під час звільнення позивача із займаної посади. При цьому апеляційний суд вказав, що пункт 22 Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, в даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки позивач був керівником підприємства державної форми власності.

 Раніше у ККС роз’яснили, чим керуватися при призначенні покарання за наявності іншого обвинувального вироку.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.