Договори за сімейним кодексом
Зразки договорів з сімейних правовідносин>>>
За ст. 7 Сімейного кодексу України (далі – СК) передбачається загальна можливість врегулювання сімейних відносин договором, а в ст. 9 СК визнано регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором). Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором).
Ст. 64 СК визначає право подружжя на укладення договорів між собою. Дружина та чоловік як фізичні особи мають право реалізувати свою цивільну правоздатність, укладаючи між собою усі договори, які не заборонені законом, зокрема договори купівлі-продажу, дарування, довічного утримання (догляду), спадковий договір.
Предметом договору між подружжям можуть бути речі, що належать на праві особистої власності кожному з них, а також речі, які є їхньою спільною сумісною власністю.
Ч. 2 ст. 64 СК визначає, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Ця норма істотно спрощує і полегшує укладення між дружиною та чоловіком договорів, насамперед, щодо нерухомості. Завдяки цій правовій новелі подружжя мають право добровільно визначити частки кожного з них і тут же укласти договір щодо розпорядження цими частками та їм уже не доведеться попередньо здійснювати процедуру виділу своєї частки та оформлення права власності на неї.
Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім’ї та родичі, відносини між якими регулює Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.
Особи, які проживають однією сім’єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані Кодексом, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов’язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.
До числа сімейних договорів майнового характеру, які потребують письмової форми і нотаріального посвідчення, Сімейним кодексом віднесено нижченаведені договори:
- Шлюбний договір (глава 10 СК ст. ст. 92-103 СК)
- Договір про порядок користування майном (ст. 66 СК)
- Договір про поділ (виділ) нерухомого майна (ст. 69 СК)
- Договір подружжя про надання утримання (ст. 78 СК)
- Договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно (або одержання одноразової грошової допомоги) (ст. 89 СК)
- Догові між матір’ю та батьком дитини при розірвання шлюбу (ст. 109 СК)
- Договір між батьками про сплату аліментів на дитину (ст. 189 СК)
- Договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (ст. 190 СК)
До договорів, які потребують нотаріального посвідчення та державної реєстрації, Сімейним кодексом віднесено:
- Договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (або одержання одноразової грошової допомоги).
- Договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно
Шлюбний договір
Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжя мають право за власним бажанням укласти угоду щодо вирішення питань життя сім’ї (шлюбний договір), в якій передбачати майнові відносини подружжя, в тому числі їхні майнові права та обов’язки як батьків. Шлюбний договір повинен бути нотаріально посвідченим.
Шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації шлюбу, а шлюбний договір, укладений подружжям ‑ у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено у тексті договору.
Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіків – у вісімнадцять років. Згідно ст. 92 СК Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тобто у віці від 14 до 18 років), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Письмова згода батьків або піклувальника неповнолітньої особи повинна бути нотаріально засвідчена.
Шлюбний договір регулює майнові відносини між подружжям, їхні майнові права та обов’язки. Цим договором можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.
У договорі можна визначити майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Можна домовитись про непоширення на майно, набуте подружжям за час шлюбу, положень статті 60 СК і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них; домовитись про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу; передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.
У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Ще одне обмеження стосується неможливості передачі за шлюбним договором у власність одному з подружжя нерухомого майна та іншого майна, право на яке підлягає державній реєстрації.
Ст. 98 СК передбачено, що якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.
Умовами шлюбного договору може бути передбачена можливість надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, а також можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Сторони можуть включити до договору й інші умови. У ст. 99 СК встановлена спрощена процедура примусового виконання обов’язку по утриманню. Наділення нотаріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному договорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захисту сімейних прав особи.
Шлюбний договір може включати положення про порядок зміни його умов, загальний строк його дії, а також термін дії окремих прав та обов’язків.
У шлюбному договорі може бути встановлені умови чинності договору або окремих його положень і після припинення шлюбу. Зміни до шлюбного договору можуть бути внесені лише подружжям шляхом укладання відповідної угоди, яка підлягає обов’язковому нотаріальному посвідченню (ст. 100 СК). Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.
Ст. 101 СК надає подружжю право на відмову від шлюбного договору. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірвано. Чинність шлюбного договору припиняється з моменту подання до нотаріуса заяви подружжя про відмову від нього.
На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання. Відмова від договору і розірвання договору – це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.
Договір про порядок користування Майном
Ст. 66 СК визначає право подружжя на визначення порядку користування майном, що належить йому на праві спільної сумісної власності. Договір про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою будівлею чи спорудою, земельною ділянкою, якщо він нотаріально посвідчений, зобов’язує правонаступника дружини та чоловіка.
Якщо у власності подружжя є річ, якою вони обоє одночасно користуватися не можуть (комп’ютер, автомобіль, музичний інструмент), дружина і чоловік можуть домовитися про режим користування нею. Встановлення порядку (режиму) користування кожним з подружжя спільною квартирою, будинком, дачею, іншою будівлею по суті передує поділу цього майна.
Договір про порядок користування нерухомим майном, посвідчений нотаріусом, може бути змінений за згодою подружжя або за рішенням суду.
Договір про поділ (виділ) майна
Згідно ч. 2 ст. 69 СК дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Право подружжя на поділ спільного майна існує доти, поки існує це майно. Поділивши майно, подружжя, проживаючи спільно, можуть знову придбати майно і знову ж ділити його. Поділ спільного майна може відбутися як під час шлюбу, так і після його розірвання. Вимога про поділ майна після смерті одного з подружжя може бути заявлена його спадкоємцями. Добровільний поділ майна із визначенням ідеальних часток більш сприятливий для подружжя, ніж звернення до суду. Якщо предметом поділу є нерухоме майно, договір про такий поділ має бути посвідчений нотаріально та підлягає державній реєстрації.
Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму об’єкта права спільної сумісної власності. У разі виділу майно, відокремлене із загальної маси спільних речей, стає особистою власністю одного з подружжя, зменшуючи його частку у праві спільної сумісної власності щодо майна, яке залишилося. Договір про виділ нерухомого майна має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.
Вимога про поділ майна може бути заявлена кожним з подружжя, зокрема тим, у помешканні якого це майно знаходиться.
Якщо спільне майно потребує утримання, зберігання, догляду, то той із колишнього подружжя, який продовжує володіти та користуватися ним, має право вимагати від другого відповідної компенсації понесених ним витрат, з урахуванням тієї користі, яку він мав від його використання, або зажадати забрати свою майнову частку в натурі.
Договір подружжя про надання утримання
За ст. 78 СК подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Ч. 2 ст.78 СК передбачає у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором про надання утримання аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Ст. 78 надає подружжю право самим врегулювати свої відносини по наданню утримання, зокрема передбачити право одного з них на аліменти до досягнення пенсійного віку. Сторони у договорі можуть визначити розмір аліментів або надання утримання в натурі, загальний строк виплати аліментів та періодичність їх виплати або виплату їх наперед. Частина друга статті містить гарантію виконання цього договору, якою є примусове його виконання органом державної виконавчої служби на підставі виконавчого напису нотаріуса.
При посвідченні договору про утримання нотаріусом перевіряється факт непрацездатності того з подружжя, на користь якого укладається угода. Непрацездатною (за віком або за станом здоров’я) визнається особа, яка досягла пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II, III групи, про що зазначається в тексті договору. На утримання також матиме право той з подружжя, заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна та інші доходи якого не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом. Про встановлення цих обставин нотаріусом зазначається у тексті договору. На примірнику договору про надання утримання, що залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса робиться відмітка, в якій зазначаються реквізити документа, що підтверджує встановлені нотаріусом обставини для надання утримання.
Договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно (або одержання одноразової грошової виплати)
Ст. 89 СК. Припинення права на утримання за домовленістю подружжя. Подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати.
Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації.
Для того, хто має право на утримання, укладання такого договору може бути вигідним, оскільки робить його власником нерухомості. Отже, замість права на аліменти, тривалість якого наперед невідома, оскільки невідомо, скільки житиме зобов’язана сторона і як довго вона буде спроможна надавати утримання, особа одержує реальне матеріальне благо.
Наявність нерухомості, вартість якої, як правило, постійно зростає, є запорукою матеріальної стабільності. Для особи, яка є носієм обов’язку по утриманню, укладання такого договору є процедурно та морально виграшним – щодо нього скасовується виконавчий лист про стягнення аліментів.
Предметом договору є насамперед нерухомість, тобто будинок, квартира, земельна ділянка, будівля виробничого призначення тощо. У цьому разі договір посвідчується нотаріально та вважається укладеним з моменту йог державної реєстрації. З цього моменту припиняється право на аліменти однієї сторони і право власності на нерухомість другої сторони.
Але коло речей, які можуть бути передані носієм аліментного обов’язку є звуженим, бо не може бути предметом такого договору рухоме майно, незважаючи на його цінність, зокрема автомобіль, вироби з дорогоцінних металів.
Крім нерухомості, за договором може бути передана одноразово відповідна грошова сума. У цьому разі можна говорити про специфічну форму відступного.
При посвідченні договору про припинення права на утримання у зв’язку з одержанням одноразової грошової виплати, нотаріусом перевіряється факт внесення на депозитний рахунок нотаріуса відповідної грошової суми. На доказ внесення обумовленої сторонами суми на депозит, нотаріусу, для огляду, подається квитанція про внесок, про що зазначається у тексті договору.
Майно, одержане за договором, є своєрідним еквівалентом утримання, яке особа могла б одержувати, тому воно мусить мати особливий правовий режим. Особливістю цього режиму є неможливість накладення стягнення на одержану нерухомість за боргами нового її власника, тобто колишнього носія права на аліменти. Цей особливий правовий режим щодо нерухомості припиняється у разі її відчуження новим власником або у разі його смерті.
Договір між матір’ю та батьком дитини при розірванні шлюбу
Згідно ч. 1 ст. 109 СК подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним пава на особисте виховання дітей.
Ч. 2 ст. 109 СК вказує, що договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. У разі невиконання цього договору аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Сімейний кодекс створює правову передумову для забезпечення дитині максимум матеріальної захищеності. Так, ч. 1 ст. 109 СК визначає обов’язкові умови договору між матір’ю та батьком дитини, до яких віднесені умови щодо:
1) місця проживання дитини;
2) участі того з батьків, хто проживає чи проживатиме окремо від дитини, у її утриманні;
3) здійснення тим з батьків, хто проживає чи проживатиме окремо від дитини, права на особисте її виховання.
У договорі має бути зазначена участь одного з батьків в утриманні дитини. Якщо обов’язок одного з батьків щодо утримання дитини припинився у зв’язку з укладенням договору про передачу нерухомості (стаття 190 СК), ця обставина має бути відображена у договорі. Якщо у договорі визначено розмір аліментів, які будуть сплачуватися на дитину, цей договір має бути нотаріально посвідчений.
Договір між батьками про сплату аліментів на дитину
Ч. 1 ст. 189 СК. Батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.
Ч. 2 ст. 189 СК. У разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором аліменти з нього можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
У статті 189 СК домовленості (договору) між батьками про сплату аліментів надано правову силу. Батьки можуть домовитися про розмір аліментів, а також про строки їх виплати. Договір про сплату аліментів має бути укладений письмово і підлягає нотаріальному посвідченню. У разі відсутності нотаріального посвідчення договір може бути визначений дійсним відповідно до Цивільного кодексу України.
При посвідченні договору нотаріусом роз’яснюється зміст пункту 2 статті 189 Сімейного кодексу України, з одночасним зазначення про це у тексті договору, в частині можливості стягнення аліментів у безспірному порядку на підставі виконавчого напису у разі невиконання одним із батьків свого обов’язку за договором.
Правова сила договору між батьками про аліменти на дитину полягає у можливості його примусового виконання. Той, з ким проживає дитина, у разі невиконання умов договору має право звернутися до нотаріуса. На підставі виконавчого напису нотаріусу аліменти будуть стягуватися державною виконавчою службою у розмірі, визначеному в договорі.
Договір про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно
Ч. 1 ст. 190 СК. Той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозволу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти для дитини у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо).
Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державній реєстрації.
Якщо дитина досягла чотирнадцяти років, вона бере участь в укладенні цього договору.
Ч. 2 ст. 190 СК. Набувачем права власності на нерухоме майно є сама дитина або дитина і той із батьків, з ким вона проживає, на праві спільної часткової власності на це майно.
За цим договором відбувається не відмова від права на аліменти, а лише заміна суб’єкта виконання аліментного обов’язку. Право дитини на аліменти від одного з батьків, ціна якого не може бути наперед визначена, перетворюється у право власності на реально існуючий об’єкт. Суб’єктами цього договору є мати та батько дитини. Якщо на момент укладання договору дитині виповнилося чотирнадцять років, вона є стороною в цьому договорі, перетворюючи його із двостороннього у тристоронній.
У частині другій статті 190 СК визначається, хто може бути набувачем за договором. Пропонуються два варіанти:
1) набувачем нерухомості є лише дитина;
2) набувачем із правом спільної часткової власності є дитина і той з батьків, з ким вона проживає.
На укладання договору потрібен дозвіл органу опіки та піклування. Він має стосуватися як доцільності укладення договору взагалі, так і умов, зокрема щодо того, хто має бути набувачем за договором.
За цим договором батько-відчужувач звільняється від обов’язку по утриманню дитини, але не звільняється від обов’язку брати участь у додаткових витратах на дитину.
Для забезпечення утримання встановлено правило про неможливість звернення (накладення) стягнення на предмет договору. Тобто на нерухоме майно, одержане за договором, не зможуть претендувати ні кредитори того з батьків, хто проживає з дитиною, ні кредитори самої дитини, яка досягла чотирнадцяти років.
Норма ч. 5 ст. 190 СК відтворює загальноцивілістичне правило про те, що нерухоме майно дитини, одержане за цим договором, може бути відчужене її батьками, опікуном чи нею самою (після досягнення 14 років) лише з дозволу органу опіки та піклування.
Вікторія АНОХІНА
юрист, м. Харків
