Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду розглянув справу № 290/33/19, в якій досліджував питання перевищення меж необхідної оборони.

Обставини справи

За вироком Баранівського районного суду Житомирської області особу засуджено за ч.1 ст. 115 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 9 років.

Згідно з вироком особу визнано винуватою у тому, що перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння у кухні будинку за містом свого проживання, під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин з колишнім співмешканцем, який також перебував у стані алкогольного сп`яніння, будучи обуреною поведінкою останнього, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння смерті, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, умисно, зі значною силою завдала одного удару побутовим ножем в область розташування життєво важливого органу (серця) особи та вбила його шляхом заподіяння проникаючого колото-різаного поранення лівої половини грудної клітини з ушкодженням серцевої сумки, верхньої полої вени, що супроводжувалось масивною внутрішньою та зовнішньою кровотечою, призвело до гострої крововтрати та смерті.

За ухвалою Житомирського апеляційного суду, вирок суду першої інстанції щодо особи змінено, перекваліфіковано її дії з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України та призначено їй покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України  від 26 квітня 2002 року №1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону», для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони слід розуміти смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту слід визнавати явною тоді, коли це з урахуванням обставин справи є очевидним для кожної людини, а отже і для того, хто обороняється.

На відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, погодившись із пред`явленим обвинуваченням, відкинув як недостовірні показання обвинуваченої  про те, що вона не мала умислу на позбавлення життя потерпілого, а також версію сторони захисту про настання смерті потерпілого внаслідок казусу – заподіяння шкоди потерпілому за відсутності вини обвинуваченої, оскільки, на думку суду першої інстанції, вони спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами: показаннями потерпілих та свідків, даними протоколів огляду місця події, обшуку, огляду речей та документів, слідчого експерименту, висновками судових імунологічної, молекулярно-генетичної, судово-медичної, медико-криміналістичної та судово-психіатричної експертиз.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що ці докази в їх сукупності підтверджують, що обвинувачена завдала удару ножем у життєво важливий орган – серце із прикладанням певної сили, враховуючи довжину раньового каналу у 7 см, що свідчить про усвідомлення нею суспільно-небезпечного характеру свого діяння, передбачення його суспільно небезпечних наслідків і хоча не бажання, але свідомого припускання їх настання, тобто вчинення злочину з непрямим умислом.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність умислу особи на заподіяння смерті за встановлених у вироку обставин, проте встановив наявність в її діях мотиву – захисту від суспільно небезпечного посягання потерпілого.

Як указав в ухвалі апеляційний суд, факт нападу з боку потерпілого  безпосередньо перед подією підтверджується висновком судово-медичної експертизи від 28 грудня 2018 року, якому суд першої інстанції не надав належної оцінки, про виявлення у  обвинуваченої легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров`я у вигляді синця потиличної ділянки голови та синця правої кисті, які могли утворитись від дії тупого твердого предмету з обмеженою контактуючою поверхнею, можливо від ударів рукою, ногою чи іншим предметом, давністю можливо 13 жовтня 2018 року. Цей факт не спростований будь-якими іншими достовірними доказами.

Також Суд апеляційної інстанції врахував її показання у судовому засіданні, за змістом яких вона заподіяла ножове поранення своєму колишньому співмешканцю, захищаючись від нападу з боку останнього, який, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, вночі, безперешкодно прийшов у кухню її домоволодіння, ображав нецензурними словами, на зауваження не реагував, схопивши за праву руку, в якій вона тримала сковорідку, викрутив її, а лівою рукою бив її по голові та обличчю, завдавши сильні удари.

ВС зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі ознаки об’єктивної сторони вчиненого обвинуваченою злочину у цьому конкретному випадку свідчать про вчинення умисного вбивства у стані необхідної оборони.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що обвинувачена, вдаривши потерпілого ножем в область розташування серця з достатньою силою прикладання, мала умисел на  його вбивство, проте в цей момент перебувала у стані необхідної оборони, оскільки діяла з метою захисту своїх прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання з боку потерпілого, з  мотиву негайного відвернення та припинення вказаного суспільно-небезпечного посягання.

Про це свідчить поведінка потерпілого, зокрема спрямованість його умислу на спричинення тілесних ушкоджень, інтенсивність і характер його дій по заподіянню обвинуваченій легких тілесних ушкоджень, що давали особі, яка захищалася, підстави сприймати загрозу як реальну. Водночас обвинувачена перевищила межі необхідної оброни, оскільки в момент нападу на неї умисно заподіяла потерпілому наведену у вироку тяжку шкоду, яка явно не відповідає небезпечності посягання та обстановці захисту.

Окрім цього, ВС зазначив, що сліди волочіння трупа, виявлені від порогу будинку до місця знайдення трупа, можуть свідчити про її намір приховати факт позбавлення нею життя особи.

Тому суд апеляційної інстанції перекваліфікував дії з ч. 1 ст. 115 на ст. 118 КК України, навівши в ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Верховний Суд залишив вирок Баранівського районного суду Житомирської області та ухвалу Житомирського апеляційного суду без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала про межі самооборони: як захистити своє життя і не потрапити за грати.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.