Якщо за судовим рішенням саме боржник зобов’язаний вчинити певні дії, то це не означає, що у разі невиконання ним цього рішення воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу другого частини третьої статті 63 Закону “Про виконавче провадження”. Хоч судове рішення і зобов’язує саме боржника вчинити певні дії, однак воно не є нерозривно пов’язаним з особою боржника та не унеможливлює таке виконання без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання цього рішення, з огляду на встановлені судами обставини невиконання у добровільному порядку і вчинення перешкод у виконанні.
Відповідне положення міститься у постанові КГС ВС від 25 вересня 2020 року у справі № 924/315/17.
Обставини справи
Позов міської ради до Приватного підприємства “Ультрасервіс” про зобов’язання повернути земельну ділянку з приведенням її у попередній стан шляхом знесення об’єкта незавершеного будівництва.
Позов мотивований тим, що державний виконавець не вжив усіх необхідних дій, спрямованих на примусове виконання рішення, яким задоволено позовні вимоги до ПП “Ультрасервіс”, у зв’язку з чим міська рада не може реалізувати свої права володіння, користування та розпорядження цим майном.
Позиція ВС
КГС ВС скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі ухвалу суду першої інстанції.
За змістом частин першої – третьої статті 63 Закону “Про виконавче провадження” повторне невиконання боржником рішення суду, яке може бути виконано без його участі, має наслідком надіслання державним виконавцем органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, а також вжиття заходів примусового виконання рішення суду. Водночас у разі невиконання рішення суду, яке не може бути виконане без участі боржника, державний виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, з того, що неправомірні дії з боку виконавця відсутні, оскільки судове рішення неможливо виконати без участі ПП (боржника). На думку суду апеляційної інстанції, для виконання судового рішення і повернення земельної ділянки саме боржник має знести об’єкт незавершеного будівництва і привести ділянку в попередній стан шляхом здійснення відновлювальних та рекреативних заходів, а такі дії (етапи виконання виконавчого документа) без участі боржника є неможливими.
КГС ВС не погодився з цим висновком суду апеляційної інстанції про відсутність у діях державного виконавця порушень, оскільки та обставина, що саме ПП (боржник) за судовим рішенням зобов’язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу другого частини третьої статті 63 Закону “Про виконавче провадження”, оскільки судове рішення хоч і зобов’язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов’язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та свідоме ухилення ПП від його виконання.
Установлена обов’язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту і забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.
Ураховуючи що обставин, за яких судове рішення не може бути виконано без участі ПП (боржника), не встановлено, КГС ВС вважає необґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про правомірність винесеної державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження.
