Постанова КЦС ВС від 23.12.2020 № 358/509/17 (61-19357св19): https://reyestr.court.gov.ua/Review/93793233
Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок
Ключові тези:
У квітні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звернулись до суду із позовом до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі – СТОВ) «Добробут Плюс», відділу Держкомзему в Богуславському районі Київської області, реєстраційної служби Богуславського міськрайонного управління юстиції Київської області про визнання договорів оренди землі недійсними, скасування їх державної реєстрації та витребування земельних ділянок у спосіб зобов`язання їх передати позивачам.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,9266 га з кадастровим номером 3220685800:02:001:0012, яка розташована на території Побережківської сільської ради. Вказану земельну ділянку із 2006 року він передав в оренду відповідачу і після цього жодних договорів оренди земельної ділянки не укладав. Оспорюваний договір оренди землі від 29 грудня 2012 року та акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду він не підписував, з його умовами ознайомлений не був і цей договір суперечить його волі та намірам.
Крім того ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , набув право власності на земельну ділянку площею 5,9266 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220685800:02:001:0011, яка розташована на території Побережківської сільської ради. Зі слів матері йому відомо, що вказану земельну ділянку передано в оренду відповідачу в 2006 році і після цього жодних договорів оренди земельної ділянки його мати не укладала. Оспорюваний договір оренди землі від 29 грудня 2012 року та акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду ОСОБА_3 не підписувала, з його умовами не була ознайомлена. Відповідач відмовився від його пропозиції від 26 липня 2016 року не обробляти земельну ділянку після збору врожаю та повернути її.
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 25 квітня 2017 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено відділ державної реєстрації Богуславської районної державної адміністрації Київської області, та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – відділ Держгеокадастру в Богуславському районі Київської області.
Ухвалою Богуславського районного суду Київської області від 08 квітня 2019 року в зв`язку з смертю ОСОБА_2 залучено до участі у справі в якості його правонаступника – ОСОБА_1 .
З урахуванням уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , просив суд:
– визнати недійсними договори оренди землі, а саме: договір оренди земельної ділянки площею 5,9266 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220685800:02:001:0012, яка розташована на території Побережківської сільської ради, укладений 29 грудня 2012 року між ОСОБА_2 і СТОВ «Добробут Плюс», та договір оренди земельної ділянки площею 5,9266 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220685800:02:001:0011, яка розташована на території Побережківської сільської ради, укладений 29 грудня 2012 року між ОСОБА_3 і СТОВ «Добробут-Плюс»;
– зобов`язати відділ державної реєстрації Богуславської районної державної адміністрації Київської області скасувати державну реєстрацію вказаних договорів оренди землі;
– витребувати зазначені земельні ділянки із незаконного володіння СТОВ «Добробут-Плюс» у спосіб зобов`язання останнього передати ОСОБА_1 вказані земельні ділянки актом приймання-передачі.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 26 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні договори оренди є неукладеними, оскільки орендодавці їх не підписували, не було здійснено державної реєстрації договорів оренди. За таких обставин суд дійшов висновку, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі, а також вимоги про скасування державної реєстрації договорів оренди землі та витребування земельних ділянок, які суд розцінив як похідні, від вимог про визнання правочинів недійсними.
Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Матяшевича М. М., задоволено частково. Рішення Богуславського районного суду Київської області від 26 квітня 2019 року скасовано в частині вирішення вимог про витребування земельних ділянок та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.
Витребувано із незаконного володіння СТОВ «Добробут Плюс» на користь ОСОБА_1 земельні ділянки площею 5,9266 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 3220685800:02:001:0012, 3220685800:02:001:0011, які розташовані на землях Побережківської сільської ради в Богуславському районі Київської області, шляхом зобов`язання СТОВ «Добробут плюс» передати ОСОБА_1 вказані ділянки за актом приймання-передачі.
Задовольняючи вказані позовні вимоги, апеляційний суд виходив із встановлення судом першої інстанції того факту, що оспорювані договори оренди землі орендодавцями не підписані, а отже не створюють юридичних наслідків для сторін. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що позивач не може бути позбавлений можливості звернення до суду за захистом своїх прав від дій особи, яка незаконно заволоділа його майном.
При цьому, апеляційний суд вказав, що рішення суду першої інстанції оскаржується тільки в частині відмови у задоволенні вимоги про витребування земельних ділянок, а тому в іншій частині це рішення судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Позовні вимоги ОСОБА_1 фактично спрямовані на повернення із незаконного володіння СТОВ «Добробут Плюс» земельних ділянок з кадастровими номерами 3220685800:02:001:0012, 3220685800:02:001:0011, які знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав – за непідписаними орендодавцями договорами оренди від 29 грудня 2012 року. Способом захисту своїх прав позивач обрав, зокрема, зобов`язання відповідача передати земельні ділянки за актом приймання-передачі.
Судом першої інстанції встановлено, що оспорювані договори оренди землі від 29 грудня 2012 року є неукладеними (нечинними), оскільки підписані від імені орендодавців іншою особою.
Велика Палата Верховного Суду в подібних правовідносинах (постанова від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16) дійшла висновку, згідно з яким правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не підлягає визнанню недійсним.
Разом із тим, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 спрямованих на фактичне повернення земельних ділянок, формально пославшись на те, що наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
При цьому, суд не врахував, що ОСОБА_1 має право на судовий захист своїх прав, як власник спірних земельних ділянок, якими фактично користується СТОВ «Добробут Плюс».
У розглядуваній справі, встановивши обставини, які мають значення для її вирішення, врахувавши підстави позову наведені ОСОБА_1 та заперечення відповідача, суд, у разі якщо вважав, що позивач на обґрунтування своїх вимог послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, мав можливість самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію останніх та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15 (провадження № 61-18064св18).
Отже правильними по суті є висновки апеляційного суду щодо часткового скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , спрямованих на фактичне повернення земельних ділянок, власником яких він є.
Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності підлягають відхиленню, оскільки зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16).
Стосовно посилання заявника на дії ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , зокрема щодо фактичної передачі у користування земельних ділянок, отримання орендної плати у грошовій та натуральній формі, які, на думку заявника, свідчать про наявність волевиявлення власників на укладення договорів оренди земельних ділянок, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначила, що у праві України доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи – сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення (див. постанову Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі №3-59гс14). Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Між тим статтею 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції до 01 січня 2013 року) договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення договору оренди землі шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований.
З урахуванням підстав позову та встановлених судами обставин, помилкове посилання апеляційного суду в оскарженій постанові на приписи статті 387 ЦК України не вплинуло на правильність вирішення справи в частині, яка переглядалась в апеляційному порядку.
Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального та/або допущено такі порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
