Які можуть бути наслідки для громадян в умовах карантинних обмежень, у разі невиконання вимог поліцейського та цих обмежень? Короткий аналітичний огляд майбутніх нововведень.
Так, на засіданні Уряду від 11.11.2020 міністр внутрішніх справ А. Аваков представив ініціативу внесення змін до ст. 45 Закону України «Про Національну поліцію».
Посилання на офіційне повідомлення Уряду тут:
https://www.kmu.gov.ua/…/uryad-napraviv-na-rozglyad-parlame…
Зокрема, пропонується розширити підстави застосування електрошокових пристроїв контактної та контактно-дистанційної дії для затримання особи:
• яка вчинила адміністративне чи кримінальне правопорушення і чинить при цьому фізичну протидію поліцейському;
• яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин і намагається втекти,
• яка чинить збройний опір або намагається втекти з-під варти,
• озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю чи здоров’ю людей, зокрема поліцейського.
Давайте поміркуємо разом, які наслідки такої ініціативи можуть настати.
По-перше, слід підкреслити, що застосування пристроїв контактної та контактно-дистанційної дії для затримання особи (електрошокерів) є поширеною і дуже ефективною практикою в роботі поліції у багатьох країнах. Обґрунтування цьому є декілька, але основним обґрунтуванням є те, що особі при такому застосуванні завдається менша шкода, а ніж та, яку могла б завдати вогнепальна зброя у разі її застосування.
Слід також відзначити, що чинна редакція ст.42 Закону України «Про Національну поліцію» відносить право застосування електрошокових пристроїв контактної та контактно-дистанційної дії до поліцейських заходів примусу, які мають застосовуватись лише у випадках, передбачених у ст.43, 45 цього Закону.
У статті 45 Закону йдеться про те, що електрошокові пристрої контактної та контактно-дистанційної дії застосовуються для:
а) відбиття нападу на поліцейського, іншу особу та/або об’єкт, що перебуває під охороною;
б) відбиття нападу тварини, що загрожує життю і здоров’ю особи чи поліцейського.
Можна дійсно погодитись з іноземними колегами щодо ефективності застосування засобів електрошокової дії як менш травматичних порівняно з вогнепальною зброєю, але є кілька організаційно-правових нюансів, що можуть створити значно гірші наслідки як для особи щодо якої застосовуються такі засоби, так і для осіб, що їх застосовують.
Передовсім прийняття самих законодавчих змін та набрання цими положеннями чинності, а це процес довгий.
Проведення широкої інформаційної кампанії серед громадськості щодо нових повноважень із використанням спеціальних пристроїв, адже офіційне опублікування з точки зору поширення інформації є малоефективним інструментом для того, щоб люди дійсно знали «за що і чому» до них застосовують шокери.
Окрім всього іншого, кримінал несе значно вищу суспільну небезпеку, тож логічно, що до таких осіб можуть застосовуватись примусові заходи найвищого рівня травматичної. Адміністративне ж правопорушення (порушення ПДР, куріння в невстановлених місцях, розпивання алкогольних напоїв, дрібне хуліганство тощо) має невисокий рівень суспільної небезпеки. Подекуди відповідальність настає одразу після складання поліцейськими постанови, в інших випадках переважно суди приймають рішення на підставі складених поліцейськими протоколів.
Загалом будь-яке правопорушення має бути доведеним, щоб за його вчинення наставала відповідальність. У даному ж випадку пропонується за фактично недоведене у суді діяння або суб’єктивне бачення поліцейського на подію, виражені у протоколі чи постанові, застосовувати спеціальний пристрій електрошокової дії.
Чи буде це співмірним засобом впливу на поведінку особи з боку поліції з самим діянням, питання дуже дискусійне.
Іншими підводними каменями на шляху впровадження електрошокерів є відсутність інформації у поліцейського щодо стану здоров’я особи до якої застосовується спеціальний пристрій, адже не секрет, що для деяких типів хвороб або станів, враження електрострумом може бути фатальнішим, аніж прострілена нога.
Також слід враховувати в даній процедурі, що шокери мають бути сертифікованими і з погодженими МОЗ характеристиками, а також перебувати на «озброєнні поліції» згідно з наказом МВС, поліцейські зобов’язані володіти знаннями щодо правил поводження з ними і т.і. Цього вимагає зокрема ч. 8 статті 45 Закону України «Про Національну поліцію».
Таким чином, допоки вищенаведені питання не знайдуть відповідей у нормативних актах та не будуть чітко організовані, у встановленому законодавством України порядку, будь які спроби застосування «шокерів» до людей буде неправомірним.
