Положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV та Порядку капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов’язань суб’єкта підприємницької діяльності – банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров’ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 765 від 6 травня 2000 року, поширюються на всі випадки ліквідації юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб-підприємців.

Такий висновок зробив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, переглянувши у касаційному порядку справу за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України до фізичної особи про стягнення капіталізованих платежів.

Суть спору полягає в тому, що відповідач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та страхувальник у міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України. Унаслідок нещасного випадку на виробництві, який стався під час роботи (виготовлення столярних виробів) у фізичної особи-підприємця (відповідача), працівник втратив працездатність, що підтверджено випискою з акта огляду МСЕК. Постановою міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України потерпілому від нещасного випадку на виробництві вирішено призначити перераховану щомісячну страхову виплату безстроково. У квітні 2018 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення підприємницької діяльності відповідача. Здійснивши розрахунок потреби в капіталізації коштів для розрахунку з потерпілим станом на дату внесення цього запису, міське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України звернулось з адміністративним позовом до суду про стягнення нарахованої суми капіталізованих платежів.

Судом першої інстанції позов задоволено, з огляду на те, що із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності у відповідача виникають зобов’язання перед Фондом щодо сплати капіталізованих платежів потерпілому, тобто на відповідача поширюються вимоги Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та положення Порядку капіталізації платежів.

Постановою суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу представника відповідача задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з частиною восьмою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

У даному випадку відбулась не ліквідація фізичної особи-підприємця відповідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а припинення діяльності відповідно до абзацу 1 частини першої статті 51 Господарського кодексу України (з власної ініціативи підприємця), що, на переконання суду апеляційної інстанції, виключає можливість застосування до існуючих правовідносин положень Порядку капіталізації платежів.

Однак, Верховний Суд не погодився з такими висновками суду апеляційної інстанції, касаційну скаргу позивача задовольнив та залишив у силі рішення суду першої інстанції, виходячи з того, що відповідно до частини першої, другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Суд врахував, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 11 Закону № 1105-XIV джерелами формування коштів Фонду є капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Капіталізація платежів для задоволення вимог по зобов’язаннях, що виникли у результаті заподіяння шкоди життю і здоров’ю громадян, проводиться відповідно до Порядку № 765, і здійснюється по кожній особі з виплатою заборгованості за минулі роки і необхідності виплат майбутніх платежів.

При цьому згідно з пунктом 3 Порядку № 765 капіталізація платежів нараховується за період, що визначається з різниці між середньою тривалістю життя для чоловіків і жінок у країні та їх віком на момент здійснення капіталізації.

На цій підставі Верховний Суд дійшов до висновку про те, що з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності юридичної особи або фізичної особи-підприємця у такої особи виникають зобов’язання перед Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України щодо сплати капіталізованих платежів, розрахованих відносно потерпілого від нещасного випадку на виробництві. Відтак, обов’язок щодо сплати капіталізованих платежів виникає у всіх випадках ліквідації юридичних осіб та припинення діяльності фізичних осіб-підприємців.

Постанова Верховного Суду від 2 листопада 2020 року у справі № 1940/1440/18 (адміністративне провадження № К/9901/12572/19).

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.