7

Позивач вимагав від НАБУ спростувати оголошення про його розшук: що вирішив Верховний Суд.

У квітні 2018 року Національне антикорупційне бюро України розмістило на своєму сайті оголошення про те, що розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ) та фото тих осіб, які є «підозрюваними та розшукуваними у вказаному кримінальному провадженні», у тому числі – фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані, зокрема, що він «уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає у Монако, Монте Карло».

Позивач просив суд визнати поширену на вебсайті НАБУ інформацію щодо нього як підозрюваного у кримінальному провадженні такою, що принижує його честь, гідність і ділову репутацію, а також  зобов’язати відповідача вилучити її із сайту.

Зокрема, на думку позивача, поширення спірної інформації та ознайомлення з нею значного кола осіб призвело не лише до приниження його честі та гідності в очах оточуючих, а також стало причиною зниження власної оцінки позивачем своїх моральних якостей і професійної компетенції.

Недостовірна інформація, поширена НАБУ, негативно впливає та порушує його право на недоторканність ділової репутації, оскільки створює хибне враження про його професійність та компетентність. Посилався на те, що позивач є співвласником компаній групи «ТрансІнвестСервис» (ТІС), який здійснив значні інвестиції у розвиток їх діяльності в Україні, зокрема, у створення в Одеській області морського терміналу ТІС, який на сьогодні є найбільшим приватним стивідором країни. Натомість поширення негативної недостовірної інформації  принижує оцінку діяльності в цілому групи ТТС як господарюючого суб`єкта на території країни з боку громадськості, викликає безпідставні та необґрунтовані сумніви у прозорості її діяльності та управління. Оцінка її діяльності перестала бути об`єктивною в частині дотримання компаніями групи ТІС чинного законодавства при здійсненні господарської діяльності. Вважав, що поширена інформація сприяла формуванню у суспільстві думки щодо можливої причетності особисто як співвласника компаній, так і самих компаній до протиправних дій та шахрайських схем. Тому вважав, що спосіб та форма оприлюдненої відносно нього інформації на офіційному вебсайті НАБУ містить юридичний склад правопорушення, наявність якого є підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

Вимоги обґрунтовані тим, що ця інформація недостовірна, оскільки позивача не повідомлено про підозру у визначений законом спосіб.

Місцевий суд задовольнив зазначені позовні вимоги, а суд апеляційної інстанції попереднє рішення скасував та відмовив у позові (справа 760/16924/18-ц).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення місцевого та апеляційного судів і закрив провадження у справі, навівши таке обґрунтування.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб’єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Тлумачення частин 1, 2  ст. 2, ч. 1 ст. 11 ЦПК України свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватноправовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутації) не повинен використовуватися учасниками не для захисту цивільних прав та інтересів, а для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного у кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.

У справі, що переглядалася:

  • позов пред’явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні, і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача;
  • суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою;
  • суди не звернули уваги, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.

Нижче наводимо повний текст постанови Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18 (провадження № 61-14643св19).

 

Постанова

Іменем України

25 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 760/16924/18

провадження № 61-14643св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – Національне антикорупційне бюро України,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенко Д. Р., Пікуль А. А.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Національного антикорупційного бюро України про захист честі, гідності та ділової репутації.

Позов мотивовано тим, що Національне антикорупційне бюро України ІНФОРМАЦІЯ_2 поширило на своєму офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новини та публікації» інформацію під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», у якій, зокрема, зазначено таке: «Національне антикорупційне бюро України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)» та розмістило фото тих осіб, які є підозрюваними та розшукуваними у вказаному кримінальному провадженні, у тому числі – фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані «ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1. Із наведеної інформації та розміщених разом з нею фото вбачається, що відповідач вказав позивача як особу з процесуальним статусом «підозрюваний у кримінальному провадженні».

Позивач вказував, що поширена відповідачем на своєму вебсайті інформація в частині, що стосується визначення позивача як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «ДПЗКУ», є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності, а тому порушує особисті немайнові права ОСОБА_1, принижує честь, гідність та його ділову репутацію. Позивачу у визначений кримінально-процесуальним законодавством спосіб повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 369 КК України, не здійснювалось, а тому ОСОБА_1 не набув та станом на ІНФОРМАЦІЯ_2, тобто, на день поширення відповідачем оспорюваної інформації на своєму офіційному вебсайті, не мав процесуального статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» і тому розповсюджена інформація відповідачем здійснена у формі, яка порушує принцип невинуватості, закріплений як вимогами чинного, так і вимогами міжнародного законодавства. Зазначена інформація є негативною, тобто такою, в якій стверджується про вчинення позивачем суспільно-небезпечного діяння (кримінального правопорушення) без наявності остаточного рішення щодо його причетності чи винуватості, яка порушує його право на повагу до гідності, честі і ділової репутації. Звертав увагу на ту обставину, що негативна недостовірна інформація щодо нього поширена відповідачем на своєму офіційному сайті таким чином, що дозволяє не лише ознайомлюватись з нею безпосереднім користувачам сайту (https://www.nabu.gov.ua), але вона ще містить лінки для її поширення на інших ресурсах, що свідчить про те, що така негативна недостовірна інформація щодо нього доведена до невизначеного, але значного кола осіб. Внаслідок поширення вказаної недостовірної інформації у осіб, які її прочитали, склалося невірне враження та думка щодо причетності його, позивача, до вчинення протиправних дій у зв`язку з тим, що він є нібито підозрюваним у вчиненні низки кримінальних правопорушень. Це послужило підставою до негативних змін у його відносинах з близькими людьми, стало причиною багатьох неприємних звернень та запитань від ділових партнерів з приводу участі у подіях, у вчиненні яких його нібито визнано підозрюваним у межах кримінального провадження, досудове розслідування якого здійснюється детективами НАБУ.

Поширення спірної інформації та ознайомлення з нею значного кола осіб призвело не лише до приниження його честі та гідності в очах оточуючих, а також стало причиною зниження власної оцінки позивачем своїх моральних якостей і професійної компетенції. Недостовірна інформація, поширена відповідачем, негативно впливає та порушує його право на недоторканність ділової репутації, оскільки створює хибне враження про його професійність та компетентність. Посилався на те, що позивач є співвласником компаній групи «ТрансІнвестСервис» (ТІС), який здійснив значні інвестиції у розвиток їх діяльності в Україні, зокрема, у створення в Одеській області морського терміналу ТІС, який на сьогодні є найбільшим приватним стивідором країни. Натомість поширення негативної недостовірної інформації про ОСОБА_1 принижує оцінку діяльності в цілому групи ТТС як господарюючого суб`єкта на території країни з боку громадськості, викликає безпідставні та необґрунтовані сумніви у прозорості її діяльності та управління. Оцінка її діяльності перестала бути об`єктивною в частині дотримання компаніями групи ТІС чинного законодавства при здійсненні господарської діяльності. Вважав, що поширена інформація сприяла формуванню у суспільстві думки щодо можливої причетності особисто ОСОБА_1 як співвласника компаній, так і самих компаній до протиправних дій та шахрайських схем. Тому вважав, що спосіб та форма оприлюдненої відносно нього інформації ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному вебсайті відповідача містить юридичний склад правопорушення, наявність якого є підставою для задоволення позову про захист честі, гідності та ділової репутації.

ОСОБА_1 просив:

визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 Національним антикорупційним бюро України на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новими та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», у якій зазначено: «НАБ України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «ДПЗКУ», та розміщено фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», в частині, що стосується зазначення ОСОБА_1 підозрюваним у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «ДПЗКУ»;

зобов`язати Національне антикорупційне бюро України розмістити спростування поширеної ним недостовірної інформації шляхом розміщення на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новини та публікації» повідомлення такого змісту: «До уваги користувачів сайту! Національне антикорупційне бюро України спростовує інформацію, розміщену ІНФОРМАЦІЯ_3 у розділі «Новини та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», в частині, що стосується ОСОБА_1 як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «ДПЗКУ». Інформація про те, що ОСОБА_1 підозрюваний у вказаному кримінальному провадженні, є такою, що не відповідає дійсності»;

зобов`язати Національне антикорупційне бюро України вилучити з інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_3   на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новини та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5», фото ОСОБА_1 разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані «ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1»;

заборонити Національному антикорупційному бюро України поширювати на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) інформацію щодо ОСОБА_1 як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ) до вручення йому повідомлення про підозру в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію  ОСОБА_1 інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 Національним антикорупційним бюро України на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новини та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5, у якій зазначено: «Національне антикорупційне бюро України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)», та розміщено фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», в частині, що стосується зазначення  ОСОБА_1 у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)».

Зобов`язано Національне антикорупційне бюро України вилучити з інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_2 року на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «НОВИНИ та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5, фото ОСОБА_1 разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані «ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1».

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування за у кримінальному провадженні № 52017000000000166 від 09 березня 2017, в якому стосовно ОСОБА_1 складено повідомлення про підозру та відомості щодо повідомлення про підозру внесені до ЄРДР. 26 квітня 2018 Національним антикорупційним бюро України поширено інформацію на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новими та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5, у якій зазначено: «Національне антикорупційне бюро України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)», та розміщено фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані «ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає за адресою: Монако, Монте Карло». Позивач вважає, що поширена відповідачем на своєму вебсайті інформація в частині, що стосується визначення позивача як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)» є недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і його ділову репутацію та підлягає спростуванню. Інформація розповсюджена відповідачем в частині набуття станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачем статусу підозрюваного у кримінальному провадженні №52017000000000166 від 09 березня 2017 року не відповідає дійсності, оскільки складане відносно нього повідомлення про підозру не вручено йому у спосіб, передбачений КПК України, що у свою чергу свідчить про невідповідність направлених НАБУ запитів про міжнародну правову допомогу вимогам конвенції Організації об`єднаних Націй проти корупції, Європейським конвенціям про взаємну допомогу у кримінальних справах та вимогам діючого КПК України щодо форми та порядку здійснення запитів про міжнародну правову допомогу.

Суд першої інстанції вказав, що набуття процесуального статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» здійснюється виключно у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством. Так, у розумінні приписів глави 22 КПК України, особа набуває зазначеного статусу лише після дотримання вимог статей 276-278 КПК України, а саме – з моменту вручення їй повідомлення про підозру. Відповідно до положень частини першої статті 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення – у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Згідно з частиною першою статті 111 КПК України повідомлення у кримінальному провадженні є процесуальною дією, за допомогою якої слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд повідомляє певного учасника кримінального провадження про дату, час та місце проведення відповідної процесуальної дії або про прийняте процесуальне рішення чи здійснену процесуальну дію. Відповідно до частини третьої цієї статті повідомлення у кримінальному провадженні здійснюється у випадках, передбачених цим Кодексом, у порядку, передбаченому главою 11 КПК України, за винятком положень щодо змісту повідомлення та наслідків неприбуття особи. Згідно з положеннями частини сьомої статті 135 глави 11 КПК України повістка про виклик особи, яка проживає за кордоном, вручається згідно з договором про правову допомогу, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого – за допомогою дипломатичного і консульського представництва. Надаючи правову оцінку доводів сторін в цій частині, суд вважав, що спірні питання порушені у поданому позові щодо правомірності направлення відповідачем міжнародного запиту про правову допомогу, порядку вручення підозри та як наслідок, оцінки доказів того, що позивач набув чи не набув статусу «підозрюваного» у розумінні вимог КПК України у певному кримінальному провадженні, мають здійснюватися компетентним судом саме в порядку кримінального судочинства. Враховуючи вимоги чинного законодавства, що регулюють захист честі, гідності і ділової репутації фізичної особи крізь призму вимог КПК України, суд вважав, що доводи позивача в обґрунтування позову щодо визнання недостовірною інформацію та її спростування відносно факту набуття позивачем статусу підозрюваного з тих підстав, що органом досудового розслідування НАБУ порушено порядок направлення та вручення підозри є необґрунтованим, оскільки підлягає юридичній оцінці в рамках кримінального судочинства. Тому суд першої інстанції зазначив, що не приймає до уваги доводи сторін по справі в обґрунтування своїх вимог, як і заперечень щодо наявності правових підстав набуття чи не набуття позивачем статусу підозрюваного, що викладені в ухвалах слідчих суддів в рамках кримінального провадження № 52017000000000166 від 09 березня 2017 року.

Суд першої інстанції зазначив, що однією із засад судочинства є додержання презумпції невинуватості, згідно з якими особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку: встановлено обвинувальним вироком суду. Розміщена відповідачем інформація, її форма та спосіб оприлюднення, в тому числі розміщення фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у розумінні вимог чинного законодавства, порушує принцип презумпції невинуватості, закріплений статтею 62 Конституції України, статтею 2 КК України, пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, пунктом 1 статті 11 Загальної декларації прав людини та пунктом 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, і фактично є твердженням про його причетність до вчинення злочину, чим створюється негативне уявлення про позивача як про особу, причетну до вчинення кримінального правопорушення. Остаточного рішення щодо правового статуту позивача у межах кримінального провадження, його причетності до вчинення певного злочину, матеріли справи не містять, що у свою чергу свідчить про порушення принципу презумпції невинуватості та недостовірність оприлюдненої інформації відносно позивача. Негативна недостовірна інформація щодо позивача поширена відповідачем на своєму офіційному сайті таким чином, що дозволяє не лише ознайомлюватись з нею безпосереднім користувачам сайту (https://www.nabu.gov.ua), але вона ще містить лінки для її поширення на інших ресурсах, що свідчить про те, що така інформація щодо позивача доведена до невизначеного, але значного кола осіб. Позивач є співвласником компаній групи «ТрансІнвестСервис» (ТІС), який здійснив значні інвестиції у розвиток їх діяльності в Україні, зокрема, у створення в Одеській області морського терміналу ТІС, який на сьогодні є найбільшим приватним стивідором країни. Тому суд погодився з доводами позивача, що поширення негативної недостовірної інформації про ОСОБА_1 принижує оцінку діяльності в цілому групи ТІС як господарюючого суб`єкта на території країни з боку громадськості, оскільки викликає сумніви у прозорості її діяльності та управління. Оцінка її діяльності перестала бути об`єктивною в частині дотримання компаніями групи ТІС чинного законодавства при здійсненні господарської діяльності. Інформація, поширена НАБУ ІНФОРМАЦІЯ_2 на своєму офіційному вебсайті, в частині, що стосується позивача: є поширеною, тобто доведеною до невизначеного кола осіб; стосується саме позивача; є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; порушує особисті немайнові права позивача – честь, гідність та ділову репутацію.

Суд першої інстанції вказав, що позов в частині визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_2 Національним антикорупційним бюро України на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новими та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5, у якій зазначено: «Національне антикорупційне бюро України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)», та розміщено фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», в частині, що стосується зазначення ОСОБА_1 підозрюваним у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)», підлягає задоволенню. Встановлення факту визнання та набуття позивачем статусу підозрюваного у розумінні вимог КПК України підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства, а тому суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивача в частині спростування оприлюдненої відповідачем інформації у спосіб зазначений позивачем. Обираючи ефективний спосіб захисту порушених прав позивача у даній справі та не порушуючи вимог чинного законодавства щодо оцінки фактичних даних в рамках кримінального судочинства, суд вважав за можливе задовольнити позов у частині зобов`язання відповідача вилучити з інформації, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_2 на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «НОВИНИ та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5, фото ОСОБА_1 разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані «ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1».

Суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача в частині заборони відповідачу поширювати на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) інформацію щодо ОСОБА_1 як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ) до вручення йому повідомлення про підозру в порядку, передбаченому чинним законодавством, суд вважає необґрунтованим. Фактично дана вимога містить заборону відповідачу на майбутнє та викладене під умовою щодо можливого здійснення оприлюднення інформації відносно позивача, як такого, що у передбаченому законом порядку набуде статусу підозрюваного, що суперечить загальним принципам цивільного судочинства та є відповідною правовою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задоволено. Скасовано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року та ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порушені позивачем питання щодо правомірності направлення відповідачем міжнародного запиту про правову допомогу щодо вручення йому підозри та, як наслідок, його заперечення щодо набуття статусу «підозрюваного» у розумінні вимог КПК України у певному кримінальному провадженні мають здійснюватися компетентним судом саме в порядку кримінального судочинства, оскільки дане питання не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства. Проте судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Поза увагою суду залишився той факт, що на момент публікації оголошення набула чинності ухвала Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року у кримінальній справі № 11-сс/796/3758/2017. Як убачається із тексту даного судового рішення суд, відповідно до положень статей 541, 545 КПК України, статті 17 Закону України «Про антикорупційне бюро України», дійшов висновку, що вимоги закону в частині вжиття заходів щодо вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 органом досудового розслідування виконані в повному обсязі та не суперечать вимогам закону. Судом зазначено, що ОСОБА_1 є підозрюваним і електронне повідомлення судом визнано доказом вручення підозри. Заперечуючи такі обставини, адвокати позивача посилались на те, що вказана ухвала скасована ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва 31 травня 2018 року в справі № 760/11265/18. Колегія суддів вважала такі твердження безпідставними з огляду на те, що ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва 31 травня 2018 року скасовано виключно накладений на майно позивача арешт. Із тексту даної ухвали не вбачається жодної інформації про покладення на НАБУ обов`язку щодо зміни будь-яких відомостей про статус позивача як учасника кримінального провадження, в тому числі у розміщеній публікації. Повноваженнями щодо скасування висновків суду апеляційної інстанції районний суд не наділений, а тому висновок суду апеляційної інстанції, висловлений в ухвалі від 17 жовтня 2017 року, про набуття позивачем статусу підозрюваного у зв`язку з визнанням судом електронного повідомлення доказом вручення підозри наразі є чинним. Обставини щодо набуття позивачем статусу підозрюваного також підтверджуються витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, з якого убачається, що 09 березня 2017 року зареєстровано кримінальне провадження № 52017000000000166 за трьома епізодами відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 369 КК України, в яких ОСОБА_1 вказано як особу, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування. Крім іншого, з фабули епізоду третього убачається, що ОСОБА_1 підозрюється у здійсненні ряду фінансових операцій та правочинів з коштами та іншим майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння (а. с. 42  44). Позивачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано жодного доказу на спростування факту виконання запиту про міжнародну правову допомогу щодо вручення йому підозри.

Апеляційний суд вказав, що при здійсненні аналізу характеру спірної інформації, слід зробити висновок, що вказана інформація є обґрунтованим фактичним твердженням відносно ОСОБА_1 про те, що він є підозрюваним у вчиненні кримінального правопорушення. Тому поширена відповідачем на своєму вебсайті інформація в частині, що стосується визначення ОСОБА_1 як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «ДПЗКУ» згідно з положеннями статті 277 ЦК України є достовірною, а тому спростуванню не підлягає. Будь-яких тверджень, висновків або хоча б посилань на наявність вини позивача у вчиненні відповідного кримінального правопорушення розміщена НАБУ інформація не містить, а тому принцип невинуватості не є порушеним. Виходячи з контексту оспорюваної публікації та положень статті 29 Закону України «Про інформацію», інформація, викладена у ній, є публічною, суспільно-значимою та необхідною і є предметом суспільного інтересу, оскільки містить відомості про розшук підозрюваного у кримінальному провадженні за скоєння особливо тяжкого злочину. НАБУ є компетентний органом, в обов`язки якого входить звітування про свою діяльність, тобто така інформація розміщена та поширена виключно з метою запобігання негативних наслідків для НАБУ у вигляді невиконання вимог кримінально-процесуального законодавства України та будь-яких негативних наслідків для інших осіб. Позивачем суду не надано жодного доказу на підтвердження існування впливу поширеної інформації на суспільну думку і формування невірних висновків, негативного та упередженого ставлення до позивача з боку осіб, які ознайомились з оспорюванню інформацією, а також на неприємні звернення та запитання від ділових партнерів з приводу участі позивача у подіях, у вчиненні яких він підозрюється. Позивачем не надано доказів впливу розміщеної НАБУ інформації на діяльність групи «Транс Інвест Сервіс», співвласником якої він є, формування безпідставних та необґрунтованих сумнівів у прозорості її діяльності та управління. Тому судом першої інстанції необґрунтовано зроблено висновок про те, що поширення негативної недостовірної інформації про позивача принижує оцінку діяльності в цілому групи «Транс Інвест Сервіс» як суб`єкта господарювання на території країни з боку громадськості, а також про необ`єктивність оцінки діяльності цієї компанії в частині дотримання чинного законодавства при здійсненні господарської діяльності. Такі твердження позивача є його суб`єктивною думкою та припущенням, при цьому будь-які порушення з боку НАБУ його особистих немайнових прав не обґрунтовані. Тому апеляційний суд зробив висновок, що апеляційна скарга НАБУ підлягає задоволенню, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

У серпні 2019 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_2, в якій просив: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; вирішити питання про розподіл судових витрат. При цьому посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що визнаючи інформацію про зазначення позивача підозрюваним у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «ДПЗКУ» обґрунтованим фактичним твердженням, тобто достовірною та не потребуючою спростування інформацією. Зазначеного висновку суд дійшов на підставі: 1) ухвали апеляційного суду м. Києва від 17.10.2017 у кримінальній справі № 11-сс/796/3758/2017, якою накладено арешт на окреме майно позивача; 2) витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), в якому позивача вказано як особу, якій повідомлено про підозру; 3) нібито виконання запиту НАБУ про міжнародну допомогу щодо вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру. Проте вказані обставини не дають підстав вважати достовірною інформацію щодо наявності у позивача статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, внаслідок чого суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статті 277 ЦК України.

Вказує, що наявність у особи статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» визначається не процесуальними документами, у яких би зазначалося про такий статус, як безпідставно вважає суд апеляційної інстанції, а додержанням процедури, передбаченої чинним процесуальним законодавством – главою 22 КПК України, яка, з урахуванням положень статей 276-278 КПК, передбачає два обов`язкові етапи: складання письмового повідомлення про підозру та вручення цього повідомлення особі, при цьому конкретний момент набуття особою статусу підозрюваного пов`язується саме з реалізацією другого етапу – вручення особі повідомлення про підозру. При цьому електронне повідомлення у розумінні вимог чинного законодавства не є доказом вручення підозри, на що необґрунтовано послався суд апеляційної інстанції, постановляючи оскаржене рішення. Зокрема, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 23 листопада 2018 року у справі № 760/9770/18 відмовлено у задоволенні клопотання НАБУ про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_1. Під час розгляду вказаного клопотання суд дійшов висновку, що повідомлення про підозру в передбаченому КПК України порядку ОСОБА_1 не вручено, тому він не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні № 52017000000000166 від 09 березня 2017 року та не міг бути оголошений НАБУ у міжнародний розшук, оскільки відповідно до вимог статей 281 КПК України в розшук може бути оголошена лише особа, яка набула статусу підозрюваного. З цих підстав у задоволенні клопотання про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено. Надані позивачем копії судових рішень про скасування арештів, накладених апеляційним судом м. Києва, які долучені до позову та надані під час розгляду справи, лише підтверджують ту обставину, що на час публікації відповідачем оскаржуваної інформації процедура вручення ОСОБА_1 повідомлення про підозру не була дотримана, а отже, він не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні. Саме з цих підстав вказаними рішеннями скасовано накладені судом апеляційної інстанції арешти на майно позивача. При цьому на суд, який приймає таке рішення, жодним нормативним актом не покладено обов`язку та не передбачено процесуальних повноважень щодо зобов`язання органу, який здійснює кримінальне розслідування, змінювати процесуальний статус особи. Тому посилання суду апеляційної інстанції на відсутність в ухвалах про скасування арештів інформації про покладення на НАБУ обов`язку вчинення дій щодо зміни процесуального статусу позивача в якості підтвердження достовірності статусу ОСОБА_1 як підозрюваного є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства. Надані позивачем судові рішення, які постановлені у справах за участю сторін, є підтвердженням виключно факту недостовірності інформації, розміщеної відповідачем на своєму офіційному вебсайті. І вони жодним чином не спрямовані на доказування питання, чи мали місце відповідні дії (бездіяльність) певної особи та чи вчинені вони нею, оскільки, не є предметом даного спору питання визнання чи невизнання ОСОБА_1 підозрюваним у кримінальному провадженні. Суперечить чинному законодавству посилання суду апеляційної інстанції на наявність у ЄРДР певного запису, що, на його думку, доводить достовірність інформації щодо статусу позивача як «підозрюваного у кримінальному провадженні». Але ЄРДР – це лише створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних про кримінальні правопорушення та хід досудового розслідування у кримінальних провадженнях. І відповідно до положень КПК України наявність у ЄРДР певного запису не є підтвердженням статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні».

Зазначає, що НАБУ взагалі не наділено повноваженнями щодо міжнародного співробітництва, зокрема в частині направлення запитів про міжнародно-правову допомогу. Інформація про наявність у ОСОБА_1 статусу підозрюваного в кримінальному провадженні не є достовірною, а отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для її спростування є таким, що суперечить приписам статті 277 ЦК України. Суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив відомчий інтерес окремого правоохоронного органу із суспільним інтересом. НАБУ є державним правоохоронним органом, основними із засад діяльності якого, відповідно до статті 3 Закону України «Про Національне антикорупційне бюро України», є принципи законності та поваги і дотримання прав і свобод людини та громадянина. Недотримання відповідачем вимог законодавства в частині порядку здійснення такої процесуальної дії, як повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, безумовно, є порушенням прав та інтересів позивача. За фактом порушень, допущених посадовими особами НАБУ у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000166, Генеральною прокуратурою України відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У вересні 2019 року Національне антикорупційне бюро України подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін. Відзив мотивований безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги.

Вказує, що висловлена позивачем позиція щодо предмету спору у цій справі є вкрай суперечливою та непослідовною. На сторінці 4 касаційної скарги позивач зазначає, що погоджується з тим, що «не є предметом даного спору питання визнання чи невизнання ОСОБА_1 підозрюваним у кримінальному провадженні». Дійсно, цей факт встановлено також рішеннями судів першої та апеляційної інстанції. Зокрема, рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року встановлено, що «надаючи правову оцінку доводів сторін в цій частині, суд вважає, що спірні питання порушені у поданому позові щодо правомірності направлення відповідачем міжнародного запиту про правову допомогу, порядку вручення підозри та як наслідок, оцінки доказів того, що позивач набув чи не набув статусу «підозрюваного» у розумінні вимог КПК України у певному кримінальному провадженні, мають здійснюватися компетентним судом саме в порядку кримінального судочинства». Київський апеляційний суд у своїй постанові також зазначив, що «колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порушені позивачем питання щодо правомірності направлення відповідачем міжнародного запиту про правову допомогу щодо вручення йому підозри, та як наслідок його заперечення щодо набуття статусу «підозрюваного» у розумінні вимог КПК України у певному кримінальному провадженні, мають здійснюватися компетентним судом саме в порядку кримінального судочинства, оскільки дане питання не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства». Разом із цим, всупереч вищевказаному твердженню позивача, яке цілком узгоджується з позиціями судів, останній на сторінці 3 касаційної скарги вже зазначає: «наявність у особи статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» визначається не процесуальними документами, а додержанням процедури, передбаченої чинним процесуальним законодавством – главою 22 КПК України», і надалі деталізує свою позицію з цього питання. Вказане може свідчити про спроби позивача, всупереч існуючій правовій доктрині розмежування компетенції судів та принципу спеціалізації, за яким побудовано систему судоустрою в Україні, перетягти вирішення окресленого питання у площину цивільного судочинства. Тому відповідач вважає доводи позивача з приводу нібито порушень процедури вручення повідомлення про підозру абсолютно недоречними у цій справі та, відповідно, необґрунтованими.

Зазначає, що відповідач не може погодитися з твердженням позивача про те, що «наявність у ЄРДР певного запису не є підтвердженням статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні». У Положення про порядок ведення ЄРДР передбачено, що до Реєстру вносяться відомості про час та дату повідомлення про підозру, зміну, скасування повідомлення про підозру, особу, яку повідомлено про підозру, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність. Таким чином, копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань є належним доказом. Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 12 вересня 2018, до 12 вересня 2018 року та, відповідно, станом на дату розміщення на офіційному вебсайті Національного бюро інформації щодо розшуку ОСОБА_1 як підозрюваного у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_2) відповідні відомості про нього продовжували існувати у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, відомості про скасування повідомлення про підозру відносно нього у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відсутні, заходи, які б усували будь-які порушення за результатами встановлення невідповідностей матеріалам кримінального провадження в цій частині, не вживалися. Тому копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, так само як і вищезгадані рішення суду апеляційної інстанції, є належним, достовірним та допустимим доказом наявності у ОСОБА_1 станом на ІНФОРМАЦІЯ_2 статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.

Вказує, що інформація про наявність у ОСОБА_1 статусу підозрюваного міститься, перш за все, у процесуальних документах, що становлять частину матеріалів досудового розслідування, у тому числі у постанові детектива Національного бюро про оголошення міжнародного розшуку підозрюваного. Такі документи, по суті, є відтворенням та, що найважливіше, першоджерелом інформації про статус позивача. А отже, визнання інформації, поширеної Національним бюро 26 квітня 2018 на своєму офіційному вебсайті у розділі «Новини та публікації» під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_5, у якій зазначено: «Національне антикорупційне бюро України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)» в частині, що стосується зазначення ОСОБА_1 підозрюваним у кримінальному провадженні, недостовірною може мати місце лише за тієї умови, що на момент розміщення зазначеного оголошення жодних процесуальних документів, у яких відображено статус ОСОБА_1 як підозрюваного, не існувало або вони були скасовані у встановленому законом порядку. Однак такі документи на момент розміщення оголошення про розшук підозрюваного ОСОБА_1 залишалися чинними та продовжували діяти. У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначено, що у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. Таким чином, цілком логічна пряма залежність достовірності інформації, що міститься в оголошенні Національного бюро від 26 квітня 2019 року, від інформації, закріпленої у процесуальних документах слідства, виключає можливість розгляду на цьому етапі питань, що становлять предмет спору. У частині третій статті 89 КПК України передбачено, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Законодавством України чітко визначено порядок та послідовність дій на випадок можливих порушень особистих немайнових прав осіб органом досудового розслідування, а пред`явлення позивачем даного позову є передчасним.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування за частиною третьою статті 27, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 369 КК України у кримінальному провадженні № 52017000000000166 від 09 березня 2017 року, в якому стосовно ОСОБА_1 складено повідомлення про підозру та відомості щодо повідомлення про підозру внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

07 лютого 2017 року детективами Національного антикорупційного бюро України за № 10-145/4580 було направлено запит до Генеральної прокуратури Князівства Монако про надання правової допомоги щодо вручення ОСОБА_1 письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною третьою статті 27, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 369 КК України, обґрунтований нормами Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 рік), відповідно до частини другої статті 7 якої підтвердження вручення здійснюється шляхом надання розписки, датованої і підписаної відповідною особою, або заяви запитуваної сторони про здійснення вручення, в якій зазначається спосіб і дата такого вручення.

У відповіді на вказаний запит слідчий суддя – особа, відповідальна за виконання запиту на території Князівства Монако, електронним листом від 31 травня 2017 року повідомила про відмову ОСОБА_1 отримати повідомлення про підозру, про що компетентними органами Князівства Монако складено відповідний документ (протокол).

Згідно з електронним листом, надісланим 16 червня 2017 року слідчии суддею – особою, відповідальною за виконання запиту на території Князівства Монако, Національному бюро було повідомлено про направлення «документа, що підтверджує відмову особи від отримання повідомлення про підозру» до прокурора з подальшим скеруванням протоколу до Національного бюро.

Після отримання зазначених електронних листів детективом Національного бюро було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 27, частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 369 КК України, вважаючи, що міжнародне доручення виконане.

ІНФОРМАЦІЯ_2 Національним антикорупційним бюро України розміщено інформацію на офіційному вебсайті (https://www.nabu.gov.ua) у розділі «Новини та публікації» під назвою ««ІНФОРМАЦІЯ_5», у якій зазначено: «Національне антикорупційне бюро України розшукує підозрюваних у кримінальному провадженні за фактом завдання збитків ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація» (ДПЗКУ)», та розміщено фото позивача разом з інформацією щодо нього під назвою «інформація про підозрюваного», у якій наведено його біографічні дані «ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець міста Красногорськ Російської Федерації, проживає за адресою: АДРЕСА_1».

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 09 березня 2017 року зареєстровано кримінальне провадження № 52017000000000166 за трьома епізодами відносно ОСОБА_1 за частиною 3 статті 27, частиною 5 статті 191, частиною 3 статті 369 КК України, в яких ОСОБА_1 вказано як особу, якій повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо особи та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування. Відповідно до фабули епізоду третього ОСОБА_1 підозрюється у здійсненні ряду фінансових операцій та правочинів з коштами та іншим майном, одержаним внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння.

В ухвалі Апеляційного суду м. Києва від 17 жовтня 2017 року у кримінальній справі № 11-сс/796/3758/2017 вказано, що вимоги закону в частині вжиття заходів щодо вручення повідомлення про підозру ОСОБА_1 органом досудового розслідування виконані в повному обсязі та не суперечать вимогам закону. ОСОБА_1 є підозрюваним, і електронне повідомлення судом визнано доказом вручення підозри.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (частина третя статті 124 Конституції України).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 КПК України).

Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень (частина перша статті 42 КПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року по справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, неналежним або недопустимим. Такі позови не підлягають судовому розгляду. Відносини виникли з приводу збирання й оцінки на предмет належності та допустимості доказу, отриманого у кримінальному провадженні. Тому розгляд заявлених вимог як позовних не може відбуватися за правилами жодного виду судочинства. Доводити недостовірність інформації, зафіксованої у довідці, протиправність складання останньої, неналежність і недопустимість доказів позивач має у кримінальному провадженні на відповідній стадії кримінального процесу, а не заявляючи позовні вимоги до органу, в якому працює інспектор, і до самого інспектора (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 808/3230/17 за позовом ЗОКЛ до ДАС про визнання протиправними дій ДАС з виділення інспектора ДАС, який є одним із відповідачів у справі № 333/6816/17, для участі у кримінальному провадженні № 42013080040000048 як спеціаліста з метою перевірки дотримання ЗОКЛ законодавства під час закупівель медичного транспорту й обладнання). Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)). Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою. Відсутність у позивача юридичної можливості спростувати інформацію, відображену у довідці, поза межами кримінального процесу є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм процесуального права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті. Остання досягається гарантуванням того, що аргументи позивача про недостовірність відповідної інформації має перевірити суд у кримінальному провадженні, в якому дані, зафіксовані у довідці, є доказом».

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про захист честі, гідності та ділової репутаціїне для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного в кримінальному провадженні та/або спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні.

У справі, що переглядається:

позов пред`явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача;

суди не врахували, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою;

суди не звернули увагу, що не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 ЦПК України. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України, в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені рішення скасувати та провадження в справі закрити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Керуючись статтями 255, 400, 414 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_2, задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року скасувати.

Провадження у справі № 760/16924/18 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про захист честі, гідності та ділової репутації закрити.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року та постанова Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    

В. І. Крат

Судді:                                                                                              

Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.