У разі порушення провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і на тих самих підставах у судах договірних сторін суд, який порушив справу пізніше, припиняє провадження відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та які є частиною національного законодавства. До такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, розглянувши у порядку письмового провадження справу № 426/22278/17 за позовом однієї особи до іншої про розірвання шлюбу.

Обставини справи

Суди встановили, що в 2011 році сторони у справі уклали шлюб, який було зареєстровано на території України. У період шлюбу в подружжя народилась дочка. 01 грудня 2017 року відповідач у справі подав позов до суду Відземського передмістя міста Риги Латвійської Республіки про розірвання шлюбу. 29 листопада 2017 року позивач за допомогою засобів поштового зв’язку надіслав до Сватівського районного суду Луганської області позовну заяву до відповідача про розірвання шлюбу, яка 04 грудня 2017 року зареєстрована у цьому суді. Ухвалою районного суду від 05 грудня 2017 року відкрито провадження у справі. Постановою апеляційного суду скасовано рішення районного суду, яким позов задоволено, провадження у справі припинено. Колегія суддів Касаційного цивільного суду погодилась з таким висновком суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства; якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічні норми містить стаття 10 ЦК України та частина третя статті 3 ЦПК України. Відповідно до частини другої статті 1 Договору між Україною і Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах громадяни однієї договірної сторони мають право вільно звертатись до судів, прокуратури, установ нотаріату та до інших установ другої договірної сторони, до компетенції яких належать цивільні (в тому числі трудові, житлові), сімейні та кримінальні справи, можуть виступати в них, порушувати клопотання, подавати позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, як і власні громадяни. Якщо цей Договір не встановлює іншого, суди кожної з договірних сторін компетентні розглядати цивільні, сімейні та трудові справи, якщо відповідач має на її території місце проживання. За позовами до юридичних осіб суди компетентні, якщо на території цієї договірної сторони знаходиться орган управління, представництво або філія юридичної особи (частина перша статті 20 Договору). Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що, порушуючи справу за позовом про розірвання шлюбу, суд Відземського передмістя міста Риги Латвійської Республіки відповідно до статті 20 Договору перевірив наявність правових підстав для звернення чоловіка до цього суду з вказаним позовом та встановив компетентність такого суду розглядати справу.

Постановою Верховного Суду постанову Апеляційного суду Луганської області від 14 червня 2018 року залишено без змін.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.