6

Стягнення заборгованості за кредитним договором: практика ВС.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/19619/14-ц та встановив, що заявник помилково ототожнює визначений у договорі строк давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Обставини справи

З матеріалів справи відомо, що публічне акціонерне товариство «К» звернулося до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Суть справи полягала в тому, що Відкритим акціонерним товариством «К», правонаступником якого є ПАТ «К», укладений договір «А», за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 10 216,83 дол. США для придбання автотранспортного засобу зі сплатою за користування кредитом 14,7 % річних, строком до 13 травня 2013 року. Цим же договором відповідач поручилася перед банком за належне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором.

Позивач вказував, що у зв’язку із неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором станом на 11 квітня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 13 736,22 дол. США.

Посилаючись на те, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, банк просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірі 13 736,22 дол. США.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва позов задоволено. Постановою Київського апеляційного суду заочне рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором та стягнення судового збору відмовлено.

Так, скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк звернувся з позовом до поручителя поза межами шестимісячного строку передбаченого частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України, тому порука припинилася.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС відзначили, що керуючись положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України, необхідно зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов’язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання або одно року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов’язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Так, апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши, що строком виконання основного зобов’язання є 13 травня 2013 року, та урахувавши, що банк мав право протягом шести місяців від дати настання строку виконання основного зобов’язання звернутись у передбачений процесуальним законом спосіб із вимогами до поручителя про стягнення заборгованості до 13 листопада 2013 року, проте з таким позовом ПАТ «К» звернулось до суду лише 2 липня 2014 року, дійшов правильного висновку про те, що порука за договором припинена внаслідок пропуску кредитором строку звернення з позовною заявою до поручителя, оскільки  порука припинилась через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

ВС зазначив, що доводи касаційної скарги про те, що у пункті 7.2 договору сторони, керуючись положенням статті 259 ЦК України, дійшли згоди збільшити позовну давність до 10 років, тому вимоги до поручителя  про виконання нею солідарного з боржником  зобов’язання за кредитним договором пред’явлені в межах дії поруки, є безпідставними, оскільки цей пункт стосується збільшення позовної давності, а не встановлення строку дії поруки.

Отже, заявник помилково ототожнює визначений у договорі строк давності для звернення до суду за захистом порушеного права чи законного інтересу зі строком дії поруки, який не є строком захисту порушеного права, та його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловися стосовно передачі особи на поруки трудовому колективу.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.