Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду розглянув справу № 283/1268/17, в якій досліджував питання притягнення до відповідальності за внесення неправдивих відомостей до заяви про призначення субсидій.

Обставини справи

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, органами досудового розслідування громадянина України обвинувачено у тому, що, достовірно знаючи, що не має права на призначення соціальної допомоги, оскільки у його власності перебувають транспортні засоби, зокрема автомобіль «Mercedes Benz Sprinter 416 CDI» та автомобіль MAN L 2000, шляхом обману умисно подав в Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Малинської міської ради заяву про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг та декларацію про доходи та майновий стан осіб від 31 березня 2014 року, в розділі IV «Відомості про транспортні засоби, які зареєстровані в установленому порядку та перебувають у власності або володінні членів сім`ї, що проживають окремо (дружини, чоловіка, неповнолітніх дітей)» якої власноручно вказав недостовірну інформацію про відсутність у його власності та володінні у його сім`ї вищевказаних транспортних засобів, що стало підставою для призначення УСЗН соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї у період з 01 березня по 31 серпня 2014 року і виплати коштів у сумі 15 064,56 грн.

Крім того, з метою повторного отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям уніс неправдиві відомості в офіційні документи – заяви від 22 січня та 29 липня 2015 року про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг. Та на підставі відповідних документів УСЗН прийняло рішення про призначення та виплату соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї у період з 01 січня по 30 червня 2015 року в сумі 14 606,88 грн, а також у період із 01 липня по 31 грудня 2015 року в сумі 26 008,46 грн. Своїми діями  він заподіяв державному бюджету матеріального збитку на загальну суму 55 679,90 грн.

За вироком місцевого суду чоловіка було виправдано: за частинами 1, 4 ст. 358 КК у зв’язку з відсутністю у його діях складу вказаних кримінальних правопорушень; за ч. 1 ст. 190 КК через недоведеність вчинення обвинуваченим цього кримінального правопорушення.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що виправдовуючи за ч. 1 ст. 190 КК через недоведеність вчинення ним інкримінованого злочину, суд виходив із того, що об`єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Обман як злочинний спосіб може полягати у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (активний обман) та/або прихованні певних обставин, якщо в особи є обов’язок повідомити про них (пасивний обман). Обман під час шахрайства застосовується винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов’язковості передачі їй майна або права на нього. Обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

При цьому, ВС відзначив, що мотивуючи свої висновки, суд послався на те, що безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ обвинуваченому і добровільність дій потерпілого під впливом обману чи зловживання довірою з боку обвинуваченого є обов`язковою ознакою шахрайства. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стороною обвинувачення на стадії досудового розслідування не встановлено потерпілого в цьому кримінальному провадженні, оскільки прокурором не зазначено, кого саме шахрайськими дійми обманув обвинувачений.

На думку Верховного Суду, такий висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні та змістовно наведені у вироку.

Щодо висновків суду про виправдання за частинами 1, 4 ст. 358 КК  у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінальних правопорушень.

ВС відзначив, що мотивуючи своє рішення про виправдання через відсутність у його діях складу інкримінованих злочинів, суд першої зазначив, що обвинувачений працював провідником пасажирського вагона ДТГО «П», вагонної дільниці станції «Київ-Пасажирський», та відповідно до наказів про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років перебував у відпустці з 19 серпня 2011 року на час розгляду справи місцевим судом.  

Також суд послався на той факт, що обвинуваченому законом не надано права у зв`язку з його професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складаються з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

З огляду на це суд, належним чином дослідивши в судовому засіданні докази у кримінальному провадженні, зокрема, заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг, а також декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги, написані обвинуваченим 31 березня 2014 року, 22 січня та 29 липня 2015 року, в які ним було внесено неправдиві відомості про майновий стан, дійшов обґрунтованого висновку, що вказані документи не є офіційними, оскільки не відповідають вимогам, встановленим у примітці до ст. 358 КК.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, коли показання є самостійним процесуальним джерелом доказів.

Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.