Відповідно до Сімейного кодексу батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, та за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій і (або) в натуральній формі.

Втім, не завжди батьки можуть домовитись самостійно, і тоді приходиться звертатись до суду. Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 761/23308/19 та нагадав, що вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття.

З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до особи про визнання місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що з березня 2015 року по січень 2016 року позивач та відповідач проживали разом, у зареєстрованому шлюбі не перебували.

З моменту народження сина і по теперішній час відносини між сторонами не складались, вони не змогли дійти згоди щодо спільного піклування та виховання дитини. Їх дитина зареєстрована та проживає разом із позивачем та її мамою у двокімнатній квартирі, має всі необхідні умови для комфортного проживання та розвитку.

Відповідач звернувся із заявою до Служби у справах дітей та сім’ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації про встановлення йому обов’язкових днів та годин для побачень і участі у вихованні з малолітнім сином. Розпорядженням встановлено відповідний графік терміном 3 місяці.

З моменту народження сина і по теперішній час, позивач утримує дитину. Крім того, її син перебуває на обліку у дерматолога, потребує регулярного обстеження та лікування. Також йому рекомендовано санаторно-курортне лікування. Все це потребує значних фінансових витрат.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина, в розмірі 3 000 грн щомісячно із їх індексацією відповідно до вимог законодавства, починаючи з 10 червня 2019 року і до 15 грудня 2033 року, тобто до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.

Постановою Київського апеляційного суду рішення Шевченківського районного суду міста Києва в частині позовних вимог про визначення місця проживання малолітньої дитини скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким ці позовні вимоги задоволено.

У касаційній скарзі касатор, просив скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення аліментів і ухвалити в цій частині нове рішення, яким визначити розмір аліментів в межах заробітку відповідача, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що відповідно до частини другої статті 182 СК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з частиною першою статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Частиною першою статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров’я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров’я та матеріальне становище платника аліментів.

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Також ВС зазначив, що за загальним правилом, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров’я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України.

ВС зауважив, що вимога про стягнення аліментів на дитину може бути подана до суду протягом усього строку існування права на утримання, тобто до досягнення дитиною повноліття. За загальним правилом аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня подання позову на майбутнє.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення аліментів, апеляційний суд виходив з того, що відповідно до частини другої статті 184 СК України розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійсненна судом за інший період.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв’язку, установивши, що відповідач є працездатною та працевлаштованою особою, зобов’язаний утримувати свою дитину до досягнення нею повноліття, та врахувавши, що стан здоров’я та матеріальні потреби дитини зумовлюють стягнення аліментів з відповідача на їх утримання у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 грн, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення аліментів у визначеному розмірі.

Посилання в касаційній скарзі на те, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження наявності захворювань на підтвердження витрат, пов’язаних із названими позивачем діагнозами спростовуються доказами, долученими до матеріалів справи, а саме випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого, відповідно до якої, дитина перебуває на обліку у дерматолога, потребує регулярного обстеження та лікування, також йому рекомендовано санаторно-курортне лікування, що потребує додаткових витрат.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо позбавлення батьківських прав.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.