З цього питання Постановою Верховного суду від 13 жовтня 2020 року у справі №813/7410/14 надано наступну правову позицію.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Городоцькою ОДПІ проведено камеральну перевірку даних, задекларованих СПД-ФО ОСОБА_1 у податковій звітності з податку на додану вартість, результати якої відображені в Акті № 287/17/ НОМЕР_5 від 23.07.2012.
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 187.6 ст. 187, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі – ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань з ПДВ за квітень 2012 року на суму 211 728, 80 грн, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання і сумою податкового кредиту у цьому розмірі.
Разом з тим, встановлено, що суду надані ідентичні акти державного виконавця про повернення об`єктів фінансового лізингу від 02.04.2012, з даних актів державного виконавця вбачається, що вони не містять вказівки про вартість вилучених об`єктів фінансового лізингу та суму ПДВ, що включається в цю вартість.
Не зважаючи на відсутність достовірних даних щодо дійсної залишкової вартості об`єктів фінансового лізингу, що були повернуті внаслідок неналежного виконання умов договору фінансового лізингу лізингоотримувачем, без достатніх документальних доказів або письмових пояснень від сторін щодо суми, яка підлягає відображенню платником податку у складі податкових зобов`язань при поверненні об`єктів фінансового лізингу, відповідачем 31.07.2012 на підставі зазначеного вище акта № 287/17/ НОМЕР_5 від 23.07.2012 прийнято податкове повідомлення-рішення форми “Р” №0004481741 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 317 594, 00 грн (основний платіж – 211 729, 00 грн та штрафні (фінансові) санкції – 105 865, 00 грн).
Відповідно до ст.ст. 75, 76, 78 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.
Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Згідно з п. 78.1.9 ст. 79 ПК України у випадку, коли щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної у разі ненадання таким платником податків пояснень та документального підтвердження на письмовий запит органу державної податкової служби протягом десяти робочих днів з дня його отримання, – податковий орган проводить документальну позапланову перевірку.
Проте, судами попередніх інстанцій встановлено, що перевірка була камеральною, тобто мала б проводитись виключно по документах податкової звітності.
Однак, податковий орган під час даної перевірки брав до уваги не лише дані податкової звітності позивача, як передбачає нормами Податкового кодексу України, а й копії документів, наданих Центральним офісом з обслуговування великих платників податків ДПС у м. Києві, а саме: акти державного виконавця від 02.04.2012, згідно з якими загальна вартість об`єктів фінансового лізингу, що повернуті лізингодавцю у зв`язку із неналежним виконанням умов договору складала 1 270 373, 03 грн, у тому числі ПДВ – 211 728, 84 грн).
Отже, податковий орган провів перевірку, що одночасно має ознаки як камеральної так і документальної, що свідчить про порушення порядку проведення перевірок внаслідок чого перевірка є протиправною.
Суд звертає увагу і на той факт, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2012 у справі №2а-4848/12/2670, постановою від 24.04.2012 у справі №2а-4481/12/2670 та постановою від 15.05.2012 у справі №2а-4479/12/2670, залишеними без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду, визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця державної виконавчої служби у Оболонському районі міста Києва про відкриття виконавчих проваджень, у межах яких відбулось повернення трьох транспортних засобів, що були об`єктами фінансового лізингу.
Верховний Суд зазначає, що повернення об`єкта лізингодавцю у лізингоодержувача прирівняне до його продажу, а тому вилучення лізингодавцем предметів фінансового лізингу у випадку розірвання договору фінансового лізингу до моменту закінчення його дії (у тому числі, з підстав несплати лізингових платежів) з метою оподаткування ПДВ для лізингоотримувача є об`єктом оподаткування і оподатковується таким податком у загальному порядку.
Водночас Верховний Суд зазначає, що повернення об`єкта лізингодавцю від лізингоодержувача є постачанням відповідно до положень п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 ПК України і являється об`єктом оподаткування ПДВ відповідно до п.п. «а» п. 185.1 ст. 185 ПК України. Базу оподаткування такої господарської операції визначають згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України, тому дата виникнення зобов`язання – це дата передачі об`єкта.
Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки № 287/17/ НОМЕР_5 від 23.07.2012 про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками судів про ненадання контролюючим органом належних та допустимих доказів на підтвердження порушення позивачем. Враховуючи викладене, правильними є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення – рішення від 31.07.2012 № 0004481741, яким збільшено суб`єкту підприємницької діяльності – фізичній особі ОСОБА_1 суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 31 759, 00 грн, в тому числі за основним платежем 211 729, 00 грн та за штрафними санкціями 105 865, 00грн.
Більш детально за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92173200
