Обставини справи (CASE OF VOROTŅIKOVA v. LATVIA)

Отже, на початку 2011 року Валентина Воротнікова, якій тоді було 58 років, звернулася до Державної служби соціального страхування (ДССС) Латвії з метою раннього виходу на пенсію, адже вона піклувалася про сина з інвалідністю, допоки він помер незадовго до своїх 8 років. 6 червня вона отримала відмову, зокрема, через те, що законом передбачене право на дострокову пенсію для людей, які доглядали за дітьми з інвалідністю до того як їм виповниться 8 років. Заявниця спробувала оскаржити таке рішення.

Суд дійшов висновку, що заявниця відповідала вимогам закону, адже дитині зовсім скоро мало скоро виповнитися 8 років. А тому 24 травня 2012 року він ухвалив рішення, що заявниця має право на ранній вихід на пенсію. Цього разу вже ДССС залишилася невдоволеною, а тому подала апеляцію. Суд другої інстанції більш скрупульозно поставився до вимоги закону щодо віку дитини. Так, 3 грудня він вирішив, що заявниця не має права на ранню пенсію, адже дитині, про яку вона піклувалася, на момент смерті не було 8 років. Заявниця звернулася до Верховного суду.

20 лютого 2013 року Сенат Верховного суду Латвії звернувся до парламентського комітету з питань праці та соціальної політики, Міністерства благополуччя та Омбудсмена із проханням надати свої висновки щодо коректного тлумачення відповідної норми закону. Усі три відповіді містили думку, що досягнення дитиною, за якою доглядали, віку 8 років є обов’язковим.

Ці висновки не надсилали сторонам провадження, втім заявниця дізналася про них під час ознайомлення з матеріалами. 11 березня 2013 року вона надіслала суду свої коментарів щодо висновків. За три дні ВС повернув коментарі заявниці, зазначивши, що не може долучити їх до матеріалів, адже Кодекс адміністративного судочинства не передбачав можливості надавати коментарі на висновки державних інституцій, які не є сторонами провадження. При цьому у відповіді не було посилання на жодну норму КАС Латвії.

7 травня 2013 року Сенат Верховного суду у форматі письмового провадження підтримав рішення суду другої інстанції, таким чином відмовивши заявниці у праві достроково вийти на пенсію. Судді дійшли висновку, що для набуття заявницею такого права її померлий син мав досягнути 8-річного віку.

Позиції сторін

Заявниця звернулася до ЄСПЛ із заявою, у якій стверджувала, що рішення Сенату ВС у її справі було ухвалено на основі неправомірно отриманих доказів, які не надіслали сторонам провадження. До того ж, її зауваження щодо цих доказів Верховний суд не взяв до уваги. У зв’язку з цим вона скаржилася на порушення свого права на справедливий суд.

Уряд зазначав, що КАС передбачає можливість для суду на власний розсуд залучати державні інституції брати участь у провадженні або надавати свої висновки щодо правових питань. Дії суду представник Латвії охарактеризував застосуванням принципу об’єктивного розслідування. Так, Сенат попросив державні інституції надати лише висновки щодо трактування відповідних норм законодавства, а не щодо можливого рішення, і не просив їх надати додаткові факти абощо. Що ж до коментарів заявниці до цих висновків, уряд також притримувався позиції, що КАС не передбачав можливості коментувати висновки державних органів, що не були стороною провадження, якщо інакше не вирішив би сам суд. Крім того, заявниця вже висловлювала свою позицію щодо тлумачення відповідних норм.

Заявниця додала, що використана процедура «консультацій» не була передбачена національним законодавством. Суд мав приймати до уваги лише висновки державних інституцій, які були стороною провадження. Натомість інституції, які надали Сенату ВС висновки, ними не були і не могли стати сторонами провадження на етапі касаційного оскарження. Таким чином, Сенат мав або розглянути наявні матеріали, або призупинити адміністративне провадження і звернутися до Конституційного суду.

Розгляд ЄСПЛ

Суд одразу відзначив, що одним із ключових аспектів, які забезпечують «справедливість слухання», є право сторін знати про всі висновки та докази, які долучаються до провадження та які можуть мати вплив на рішення суду, а також надавати коментарі щодо них.

«Це означає, що у сторін провадження має бути можливість ознайомитися із доказами, які є у суду, а також можливість надати коментарі щодо їх існування, вмісту та автентичності у прийнятній формі та у прийнятні строки, і якщо у тому є потреба – письмово і заздалегідь. Сторони будь-якої суперечки можуть не безпідставно очікувати, що з ними проконсультуються щодо того, чи потребує конкретний документ їхніх коментарів. На кону знаходиться впевненість заявників у тому, що система правосуддя працює. [Це переконання] засноване, зокрема, на припущенні, що вони будуть мати можливість висловити свою точку зору щодо кожного документа у матеріалах провадження. Ця вимога так саме поширюється і на необов’язкові дорадчі висновки, які мають допомогти суду, а також на інформацію та висновки, які суд отримав за власною ініціативою для того, щоб ухвалити зважене рішення. Сторони мають законне право отримувати копії письмових зауважень, які містять обґрунтовані висновки по суті справи, і лише вони можуть вирішувати, чи потребує кожен окремий документ їхніх коментарів».

Разом з тим судді не погодилися з доводами заявниці щодо того, що висновки державних інституцій були отримані у протиправний спосіб – КАС передбачав можливість отримувати відповідні висновки без надання їм статусу сторони у провадженні.

Висновки державних інституцій щодо тлумачення відповідних норм законодавства дійсно були необхідними для ухвалення зваженого рішення. Втім, саме тлумачення цих норм було ключовим питанням всього провадження. А тому попри «дорадчу» природу цих висновків заявниця цілком обґрунтовано очікувала, що буде мати змогу надати свої коментарі щодо них – навіть якщо вона вже і висловлювалася щодо питань, подібних до викладених у цих висновках.

«Що ж до доводів уряду щодо того, що заявницю поінформували про її право ознайомитися із матеріалами провадження, Суд нагадує, що можливість ознайомитися з матеріалами як така не є достатнім запобіжником для забезпечення права заявниці на змагальне провадження. Відповідно, з метою справедливості [провадження], на Сенаті Верховного суду лежав обов’язок повідомити заявницю про отримання висновків державних інституцій і що вона може, якщо хоче, надати письмові коментарі щодо них. На основі доступної інформації Суд констатує, що описані вище важливі вимоги, викладені в усталеній практиці Суду щодо права на змагальне провадження, яке є складовою права на справедливий суд, не закріплені у національному законодавстві.

Більше того, коментарі заявниці щодо висновків державних інституцій не долучили до матеріалів провадження через те, що Кодекс адміністративного судочинства не передбачав можливості коментувати висновки, надані державними інституціями, які не є сторонами провадження. Суд нагадує, що гарантії, які випливають з права на змагальне провадження, не обмежені заявами сторін провадження. В усталеній практиці Суду ці гарантії також застосовувалися і до інших ситуацій, включно з доказами та висновками, отриманими за ініціативою суду. Суд прагне встановити, чи вплинули подання та аргументи, долучені до матеріалів, на рішення суду. Як було встановлено, у цій справі це мало місце».

У зв’язку з цим ЄСПЛ дійшов висновку, що у обставинах цієї справи повага до права на справедливий суд вимагала надати заявниці можливість ознайомитися з висновками та надати коментарі щодо них. Відсутність такої можливості свідчить про порушення права заявниці. Суд оцінив нематеріальну шкоду заявниці у 3000 євро.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, як діяти з матеріалами проваджень, які лишилися на окупованій території.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.