До Європейського суду з прав людини звернулися Татьяна та Володимир Плохови, чий син помер на строковій служби у російській армії у 2005 році. Вони стверджували, що держава не змогла захистити право їхнього сина на життя, зокрема, через те, що правоохоронці не провели належного розслідування обставин його смерті. Максимальним покаранням було позбавлення звання і відсторонення від роботи з особовим складом.

Призов та лікування сина

У травні 2004 року сина заявників Максима призвали до армії – його розподілили до розвідувального загону в/ч 02511 у Ленінградській області. За словами батьків, до призову син не мав суттєвих захворювань, медкомісія також встановила, що він був здоровий та придатний до служби.

Піл час польового виходу на початку серпня наступного року хлопець відчув сильний біль у животі. Він звернувся до офіцера О. за дозволом відбути у санчастину. Той відмовив, вважаючи, що солдат прикидається. 29 серпня Максим повторно звернувся за дозволом звернутися до медиків до офіцера П. – той теж не дозволив. Лише 3 вересня, коли хлопцю стало ще гірше, його відправили до санчастини в/ч 02511. 3 та 5 вересня двоє різних лікарів діагностували у хлопця хронічний гастрит. Йому призначили аналіз сечі так крові, але їх не провели. Лікуванням були вітаміни та засіб від гастриту.

10 вересня під час підйому у сина заявників стався конфлікт із іншим солдатом. У пояснювальній записці Максим зазначив, що Д. 4 рази вдарив його по нирках і одного разу – у голову, через що у нього почався головний біль, а у сечі з’явилася кров. Під час опитування капітаном медичної служби Б. він також відзначив періодичну блювоту та біль у правому боці.

У свою чергу Д. свідчив, що син заявників сам попросив побути у наряді вночі, адже постійно бігав у туалет, але у підсумку уклався спати. Коли Д. зранку виявив це, він спробував підняти хлопця, але той ігнорував накази. Д. спробував витягти його з ліжка, почав лаятися і у ході сварки двічі легко вдарив Максима у район попереку.

Лікар К. провів огляд і поставив діагноз – пошкодження м’яких тканин правого боку попереку, пошкодження правої нирки, ретроперитонеальна гематома, рідке сечовипускання, ниркова недостатність, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку середньої тяжкості, набряк мозку та двостороння гіпостатична пневмонія. Після цього К. на власному авто відвіз хлопця до Виборзького шпиталю.

У шпиталі провели додаткові дослідження і підтвердили пошкодження м’яких тканин та нирки. Також виявили рідину у черевній порожнині, дифузні зміни нирки та збільшення печінки. 11 листопада хлопця оглянув головний лікар, який підтвердив черепно-мозкову травму та струс мозку. Пізніше комісія встановила, що стан Максима був середньої тяжкості, унаслідок чого його перевели до реанімації. Очікувалося, що стан здоров’я може погіршуватися аж до відмови нирок.

12 вересня військовослужбовця через погіршення стану перевезли до 442-го окружного шпиталю у Санкт-Петербурзі. Там хлопець був уже без свідомості, а його стан визнали як вкрай важкий. Під час огляду лікарі виявили на тілі синці і гематоми, зокрема – на обличчі та у районі попереку. Комісія лікарів вирішила додатково провести аналіз сечі та крові  на наявність етанолу та етиленгліколю, підозрюючи отруєння. Аналіз нічого не виявив, хоча лаборант зауважив, що за понад два дні з можливого моменту отруєння речовини могли вже вийти з організму.

14 вересня інша комісія вирішила провести Максиму, який на той момент перебував у медикаментозній комі, комп’ютерну томографію. Діагноз був такий: мультисистемна травма, закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, множинні травми грудної клітки, ніг та м’яких тканин поперекового відділу, травми обох нирок, синдром нефриту (запалення нирок), гостра ниркова недостатність у фазі анурії (непроходження сечі), поліорганна недостатність, полісерозит (запалення серозних оболонок з випотом), можливе гостре і серйозне пероральне отруєння нефротоксичною речовиною та токсична енцефалопатія. Після цього його перевели до відділення нефрології шпиталю.

19 вересня 2005 року хлопець помер, а за три дні про його смерть повідомили батьків.

Розслідування, експертизи та провадження проти Д.

Незадовго до цього – 16 вересня – заступник командира частини 02511, полковник Ш. завершив службове розслідування щодо цих подій. Полковник дійшов висновку, що син заявників потрапив до санчастини через те, що під час польового виходу свідомо не їв нічого, крім хліба, не мив свій посуд після прийому їжі і свідомо хотів потрапити до медзакладу. Про те, від чого треба було мити посуд, якщо їсти лише хліб, у розслідуванні не зазначалося. У підсумку, Ш. вирішив, що причиною серйозних проблем зі здоров’ям Максима та його подальшого побиття у санчастині стали:

• Погана організація службу у розвідувальному підрозділі;
• Відсутність належного керівництва військовослужбовцями з боку командирів;
• Неналежна організація роботи санчастини.

Унаслідок цього пропонувалося застосувати дисциплінарні заходи щодо особового складу медиків, звільнити з посади командира розвідувального підрозділу капітана О. та відкрити кримінальне провадження проти Д.

4 жовтня заступник військового прокурора Виборзького гарнізону виніс капітану О. та офіцеру П. зауваження про неприпустимість порушення закону за те, що вони не вжили належних заходів впливу щодо сина заявника у зв’язку з його відмовою їсти.

У день смерті Максима, 19 вересня, військова прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом нестатутних взаємовідносин стосовно конфлікту між Д. та Максимом. Того ж дня слідчий допитав лікаря К., який розповів про бійку, подальший тілесний огляд та про те, як відвіз сина заявників до шпиталю. 4 жовтня мати Максима визнали потерпілою у провадженні.

Наступного дня прийшли результати розтину, який встановив, що причиною смерті став гострий нефрит (захворювання нирок) у поєднанні з двосторонньою пневмонією та гострою нирковою недостатністю. Експерти зазначали, що такі хвороби нирок зазвичай є наслідком інфекції. Вони відзначили, що ушкодження правої нирки та ряд інших травм не були підтверджені «об’єктивними медичними даними». Більше того, не знайшли вони  також і підстав говорити про струс мозку та черепно-мозкову травму. Симптоми, на основі яких лікарі дійшли такого висновку, вони назвали наслідком набряку мозку та вторинного крововиливу зі стовбура мозку. А от походження гематоми на попереку та походження синця на обличчі експерти «не змогли встановити» через суперечливі дані у історії хвороби.

2 листопада відбулося засідання медкомісії, до якої серед іншого входив головний лікар 442-го окружного шпиталю та один із експертів, який проводив розтин. Комісія розглядала питання про причини, які призвели до смерті сина заявників. Комісія дійшла висновку, що з медичної точки зору було 3 моменти, які «посприяли» смерті пацієнта. При цьому два з них відбулися у Виборзькому шпиталі і лише один у 442 шпиталі – неналежне заповнення медичних документів, хоча цей фактор комісія визнала несуттєвим.

У цей самий час батьки неодноразово зверталися до різних військових органів та прокуратури з клопотанням відкрити кримінальне провадження проти О., Д. та лікарів, які відповідали за лікування їх сина з 3 до 19 вересня.

А 18 листопада військовий прокурор виключив із провадження проти Д. усі матеріали, що стосувалися смерті Максима, та спрямував їх іншому прокурору. Таке рішення вони ухвалили на підставі результатів вищезгаданого розтину, який встановив, що побиття та смерть не були пов’язані. У підсумку, 13 грудня 2005 року військовий суд гарнізону визнав Д. винним у нестатутних взаємовідносинах та завданні шкоди гідності і честі іншого військовослужбовця. У якості покарання суд призначив рік ув’язнення умовно. Батькам суд призначив компенсацію у розмірі 5 тисяч рублів.

Заявники не подавали апеляцію на таке рішення, адже до листопада наступного року не мали даних, які доводили б зв’язок між побиттям та смертю їхнього сина.

Розслідування причин смерті сина

Після того, як матеріали щодо смерті сина заявників були передані іншому прокурору, він провів додаткову експертизу. Втім, комісія військових лікарів підтвердила висновки розтину. 19 грудня слідчий вирішив не відкривати провадження проти медиків, які лікували Максима. 27 грудня батьки отримали листа про позбавлення звання  капітана О. та капітана медслужби Б., а О. до того ж заборонялося працювати з особовим складом.

17 січня заявників поінформували, що рішення не відкривати провадження було скасовано, а також, що розпочалося нове попереднє розслідування. У підсумку було проведено ще одну судмедекспертизу. Експертиза знайшла вже раніше встановлені проблеми діагностування померлого. Дії лікарів експерти назвали неправильними, але такими, що не призвели до смерті. Також експерти звернули увагу, що слідчим необхідно встановити, чому після потрапляння у санчастину 3 вересня не було проведено аналіз крові та сечі. Втім, вони відмовилися відповісти, чи мало б проведення цих аналізів вплив на лікування хлопця, назвавши ці питання гіпотетичними.

Після допиту начальника медичної служби в/ч 02511, який пояснив, що ці аналізи були нетерміновими, а тому лаборанта не стали викликати з відпустки, військовий прокурор знову вирішив не відкривати провадження. Втім, у травні 2006 року попереднє розслідування почалося повторно, а 8 листопада провели ще одну експертизу – цього разу її проводили цивільні лікарі, проаналізувавши всі матеріали.

Експерти не змогли встановити безпосередню причину розвитку хвороби нирок через недостатню кількість прижиттєвих та посмертних аналізів, але дійшли висновку, що вона почала розвиватися наприкінці серпня 2005 року, а побої, нанесені Д., суттєво погіршили стан нирок. Іншими висновками експертизи було те, що у санчастині померлий не отримував належного лікування, а огляд пацієнта у обох шпиталях «не витримує критики».

Коли мати хлопця поінформували про результати експертизи, вона звернулася до слідчих з клопотанням надати копію висновку. 21 листопада їй відмовили, бо у цьому провадженні її потерпілою не визнавали. Наступного дня військовий прокурор відмовив у відкритті провадження щодо лікарів. 1 грудня 2006 року попереднє розслідування розпочалося знову, щоб дослідити, який вплив на стан здоров’я померлого мало запізніле лікування та тілесні ушкодження у зоні попереку. Вкотре було призначено експертизу. Цього разу їй знову проводили військові, які лише підтвердили висновки своїх колег. А тому 10 березня 2007 року слідчий вирішив не відкривати провадження.

За два тижні після цього рішення заявниця вирішила оскаржити це рішення у Виборзькому військовому суді, посилаючись на неефективне, неповне та затягнуте попереднє розслідування. Також вона зазначала, що військові прокурори не надають належної уваги висновкам цивільних експертів. Втім, суд визнав рішення слідчого правомірним та обґрунтованим. Окружний військовий суд підтримав це рішення.

Цивільний позов

Також заявники подали цивільний позов проти військової частини 02511. 24 квітня 2008 року Приморський суд відхилив їхні вимоги, зазначивши, що позивачі не змогли довести вину відповідача у смерті сина. Зокрема, суд посилався на рішення слідчого не відкривати кримінальне провадження за фактом його смерті та результати експертиз, які встановили, що невідповідні дії лікарів не мали прямого впливу на смерть пацієнта.

Заявники подали апеляцію, стверджуючи таке:

• Сина призвали до армії здоровим;
• Йому не давали звернутися до лікаря під час польового виходу;
• Лікарі не провели своєчасні аналізи крові та сечі;
• Побої від Д. погіршили стан Максима;
• Експертиза встановила помилки у наданні лікування, зокрема – його несвоєчасність.

Втім суд другої інстанції підтримав рішення Приморського суду, пославшись, між іншим на те, що військові експерти не знайшли зв’язку між помилками лікарів і смертю сина заявників та відмовою відкрити провадження за фактом його смерті.

Розгляд ЄСПЛ

Заявники звернулися до Суду зі скаргами на порушення статті 2 Конвенції. Вони зазначали, що їх син перебував у становищі, подібному до ув’язнених. А тому, зважаючи на те, що призивався він здоровий, держава відповідальна за погіршення його здоров’я та подальшу смерть. Більше того, вони посилалися на ряд проблемних моментів у лікуванні – як у санчастині, так і під час перебування сина у шпиталях, вважаючи, що держава не надала йому належного лікування.

Разом з тим заявники також акцентували увагу на тому, що розслідування смерті Максима було неефективним. Так, не було відкрито кримінального провадження, а купа експертиз не змогла встановити причини хвороби, адже не було зроблено ряд необхідних аналізів та тестів. Більше того, заявники не мали статусу потерпілих, через що, зокрема, не змогли отримати копію результатів однієї з експертиз.

Уряд же вважав, що експертизи належним чином встановили усі обставини, а дії лікарів були відповідними, за винятком кількох випадків, які не мали суттєвого впливу. Так само ефективними назвали і проведення розслідування.

ЄСПЛ в цілому прийняв доводи заявників і зазначив, що йому не треба встановлювати, чи дійсно син заявників став почуватися погано у кінці серпня чи раніше – це мали зробити державні органи. При цьому, на жодному етапі слідчі та експерти не перевіряли, чи мала заборона командирів померлому звертатися за допомогою вплив на його стан здоров’я та подальшу смерть.

Так само Суд звернув увагу, що з 3 до 10 серпня 2005 року у санчастині померлому не провели жодних аналізів та наголосив на потребі їх проведення, попри подальші сумніви експертів щодо їх потенційної ефективності: «Те, забезпечили б аналізи крові та сечі встановлення правильного діагнозу та зцілення чи ні, не є вирішальним в контексті обов’язку держави зберігати життя, але проведення цих аналізів було б розумним кроком у будь-якому разі. Пояснення лікаря санчастини, що аналізи не провели через відпустку лаборанта є неприйнятними».

У цей самий період хворий не отримував жодного лікування за винятком вітамінів та ліків від гастриту, якого він не мав. Тобто, з 16 днів – з моменту надходження до санчастини до смерті – 8 днів син заявників не отримував необхідного лікування. А коли лікування таки почалося, його стан вже став критичним. У таких обставинах судді дійшли висновку, що своїми діями представники держави поставили життя померлого під загрозу та не змогли вжити необхідних заходів для захисту його життя.

Розглядаючи ж процес розслідування смерті сина заявників, ЄСПЛ також знайшов значну кількість недоліків. Зокрема, він вказав, що попереднє розслідування розпочалося лише за два місяці після смерті, а кримінальне провадження так і не було відкрите. У свою чергу, попереднє розслідування у рамках російського законодавства як таке та фактично проведене у рамках цієї справи не задовольняє вимог Конвенції щодо розслідування обставин смерті.

Дисциплінарних заходів, яких вжили щодо О. та П., було недостатньо, адже відповідні розслідування жодним чином не стосувалися медичної складової справи – йшлося лише про заборону піти до санчастини. Заявникам також не вдалося скористатися і цивільним позовом, адже суди відхилили їхні вимоги, як безпідставні. Зокрема, суди напряму пов’язували відмову відкрити провадження із відсутністю нанесеної шкоди: «Таким чином виходить, що відмова відкрити кримінальне провадження також негативно вплинула на шанси заявників на успіх у цивільних судах, які не провели незалежного встановлення фактів для визначення причини смерті та відповідальних».

Постановивши, що у цій справі було порушення статті 2 Конвенції, Суд вирішив задовольнити вимоги заявників щодо компенсації витрат на поховання, а також третини нематеріальної шкоди – 33,8 тисяч євро зі 100 тисяч, які вимагали заявники.

Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ постановив, коли відмова потерпілих від свідчень у суді не порушує справедливість суду.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.