При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги. До таких спадкоємців також належать спадкоємці, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 292/389/17.

Обставини справи

Позивач звернулася до Червоноармійського районного суду Житомирської області з позовом до Пулинської державної нотаріальної контори Житомирської області, особи_2 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом та визнання права власності на 1/2 частину спадкового майна за законом.

З матеріалів справи відомо, що особа_3 заповіла все своє майно особі_2. Після її смерті відкрилась спадщина на три земельні ділянки. Особа_2 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за заповітом після смерті бабусі, а син померлої, який на момент її сперті був повнолітньою непрацездатною особою, – заяву про прийняття спадщини після сперті матері на обов’язкову частку в спадщині. Але не отримавши свідоцтва про право на спадщину, він помер. Його дочці (особа_1) було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на обов’язкову частку у спадщині, оскільки вже було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом особі_2 (онук спадкодавця). Пізніше суд визнав право позивачки на спадщину за законом обов’язкової частки у спадщині, яка належала її батькові, й вона отримала ¼ спадщини, однак вважала що її частка має становити ½ спадкового майна.

Відповідач подав до суду зустрічний позов, у якому просив визнати за ним право на спадщину за заповітом на 5/6 часток спадщини, а за позивачкою – на 1/6 частку.

Рішенням суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовлено у первісному позові і задоволено зустрічний позов.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС зазначили, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що, зокрема, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги.

До таких спадкоємців слід також відносити до спадкоємців, які відмовилися від прийняття спадщини, не прийняли спадщину, усунені від права на спадкування або померли до відкриття спадщини, але в яких є спадкоємці за правом представлення відповідно до статті 1266 ЦК України.

Тобто при обчисленні розміру обов’язкової частки слід ураховувати всіх спадкоємців за законом, які могли б спадкувати, якщо порядок спадкування не був би змінений заповітом. У зв’язку з цим доводи касаційної скарги про те, що спадкоємцем може бути лише особа, яка є живою на час відкриття спадщини, є неправильним тлумаченням норм спадкового права.

ВС наголосив, що вказане має значення для визначення права на обов’язкову частку, яке має особистий характер, а тому не може переходити в порядку спадкової трансмісії чи на підставі спадкування за правом представлення.

Проте це не стосується визначення кола спадкоємців за законом першої черги, яке обчислюється для визначення розміру обов’язкової частки у спадщині. ВС вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що батько позивачки належить до осіб, які відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Також ВС підкреслив, що при визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно зазначив, що на час відкриття спадщини був живий син померлої – батько позивачки та двоє її онуків.

Останні мали б спадкувати за правом представлення частку спадщини, котра б належала їх померлим батькам, якби вони були живими на час відкриття спадщини після смерті їх матері.

Тому розмір обов’язкової частки у спадщині становить 1/6 частини її частки, а саме 1/2 частини від тієї частки (1/3 частки), яку мав успадкувати батько  позивачки за законом за відсутності заповіту, а розмір частки особи_2 за заповітом становить 5/6 часток.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції – без змін.

Раніше «Судово-юридична газета» писала, що ВС роз’яснив поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини.

 Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.