Зразки договорів про залучення інвестицій, партнерство та спільної діяльності
Підпунктом 14.1.122 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – Кодекс) визначено, що нерезиденти це:
а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;
б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;
в) фізичні особи, які не є резидентами України.
На території України нерезиденти можуть здійснювати господарську діяльність через свої постійні представництва.
Постійне представництво – це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема, склад або приміщення, що використовується для доставки товарів (пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).
Представництво, відкрите нерезидентом на території України, має повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов’язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента).
Підпунктом 14.1.139 пункту 14.1 статті 14 Кодексу визначено, що представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи, може бути особою для цілей розділу V Кодексу.
Отже, представництво нерезидента, що не має статусу юридичної особи, може бути зареєстровано платником податку на додану вартість, а у разі дотримання умови, передбаченої пунктом 181.1 статті 181 Кодексу, підлягає обов’язковій реєстрації платником.
У випадку реєстрації представництва нерезидента платником податку на додану вартість, на нього поширюються норми Кодексу, передбачені для платників податку на додану вартість.
У разі якщо нерезидент здійснює господарську діяльність на території України не відкриваючи постійного представництва, податковий облік операцій проведених з таким нерезидентом має ряд особливостей.
По-перше, операцією з постачання товарів таких нерезидентів може бути лише ввезення товарів на митну територію України покупцем таких товарів (резидентом), у якого виникає податкове зобов’язання при поданні митної декларації для митного оформлення таких товарів. При цьому попередня оплата вартості товарів, що імпортуються не змінює сум податку, які відносяться до податкового кредиту платника податку.
По-друге, у разі постачання послуг такими нерезидентами, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету, є отримувач послуг (п. 180.2 статті 180 Кодексу).
Необхідно зазначити, що не підпадають під об’єкт оподаткування податком на додану вартість операції з надання послуг нерезидентом за умови, що місце постачання таких послуг відповідно до пунктів 186.2, 186.3 статті 186 Кодексу розташоване за межами митної території України та такі операції підтвердженні відповідними первинними документами (угода, акт виконаних робіт тощо).
Розглянемо особливості оподаткування операцій з постачання послуг нерезидентами на митній території України.
Датою виникнення податкових зобов’язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше (п. 187.8 ст. 187 Кодексу).
Для послуг, які постачаються нерезидентами на митній території України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких послуг з урахуванням податків та зборів, за винятком податку на додану вартість, що включаються до ціни постачання відповідно до законодавства. Визначена вартість перераховується в національну валюту за валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату виникнення податкових зобов’язань. У разі отримання послуг від нерезидентів без їх оплати база оподаткування визначається, виходячи із звичайних цін на такі послуги без урахування податку (п.190.2 ст.190 Кодексу).
Для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов’язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації з податку на додану вартість попереднього періоду (п. 198.2 ст. 198 Кодексу).
Правила оподаткування послуг, що постачаються нерезидентами на митній території України, визначено статтею 208 Кодексу.
Якщо отримувача послуг зареєстровано як платника податку, сума нарахованого податку включається до складу податкових зобов’язань декларації за відповідний звітний (податковий) період. При цьому отримувач послуг у порядку, визначеному статтею 201 Кодексу, складає податкову накладну із зазначенням суми нарахованого ним податку, яка є підставою для віднесення сум податку до податкового кредиту наступного звітного періоду. Податкова накладна складається в одному примірнику і залишається в отримувача послуг – платника податку та незалежно від суми податку на додану вартість, вказаній в такій податковій накладній, не підлягає реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.11 № 1492 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1490/20228 (далі – наказ № 1492), обсяги послуг, отриманих від нерезидента на митній території України, вказуються у рядку 7 розділу I декларації за відповідний звітний (податковий) період. А в декларації за наступний звітний період – у рядку 12.4 розділу ІІ декларації.
Якщо отримувача послуг не зареєстровано як платника податку, то такий отримувач послуг прирівнюється до платника податку для цілей застосування правил розділу V Кодексу щодо сплати податку, стягнення податкового боргу та притягнення до відповідальності за правопорушення у сфері оподаткування. Такі особи подають до органу податкової служби Розрахунок податкових зобов’язань, нарахованих отримувачем послуг, не зареєстрованим як платник податку на додану вартість, які постачаються нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими платниками податків, на митній території України (далі – Розрахунок), форма якого затверджена наказом № 1492.
Розрахунок подається отримувачем послуг тільки за той звітний (податковий) період (календарний місяць), у якому такі послуги отримано. Такий Розрахунок отримувач послуг подає протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, у якому такі послуги отримано, та сплачує до бюджету суму ПДВ, відображену в Розрахунку, протягом 10 календарних днів, що настають за терміном його подання.
