Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 916/933/16 встановив наявність прогалин у Законі України «Про виконавче провадження».

Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції та апеляційним господарським судом за наслідком перегляду справи в апеляційному порядку норм матеріального та процесуального права за результатом розгляду скарги на дії державного виконавця.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України від 21.04.1999 № 606-XIV “Про виконавче провадження” (у редакції, чинній на час пред`явлення наказу суду до примусового виконання вперше та відкриття виконавчого провадження з виконання цього виконавчого документа, далі – Закон України “Про виконавче провадження” № 606-XIV) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Отже, виконавчий документ (наказ суду), виданий 13.07.2016 у справі № 916/933/16, підлягав пред`явленню стягувачем до примусового виконання протягом року з дня набрання рішенням законної сили.

Водночас 05.10.2016 набрав чинності Закон України “Про виконавче провадження” № 1404-VIІI, яким збільшено строк пред`явлення виконавчих документів до виконання до трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили (частини перша, друга статті 12 цього Закону).

У пункті 5 Розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII визначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Отже, законодавець збільшив до трьох років після набрання рішенням законної сили строк пред`явлення до виконання як наказів суду, виданих після набрання чинності 05.10.2016 Законом України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII, так і наказів суду, які були видані на виконання судових рішень до 05.10.2016 та строк пред`явлення яких до виконання не сплинув станом на 05.10.2016 (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2018 у справі № 910/11424/15, від 20.05.2019 у справі № 904/10285/15, від 30.07.2019 у справі № 922/3137/15, від 26.12.2019 у справі № 10/339/10).

Оскільки у цій справі на момент набрання чинності Законом України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII строк пред`явлення наказу Господарського суду Одеської області від 13.07.2016 не сплинув та був встановлений до 13.07.2017, з урахуванням положень пункту 5 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” та частини першої статті 12 цього Закону на цей наказ поширюється вимога про збільшення строку для його пред`явлення до виконання до трьох років.

Щодо початку відліку строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим закриттям провадження у справі про банкрутство цього боржника

Згідно з частиною першою статті 11 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII (у редакції, чинній на час закінчення виконавчого провадження з виконання наказу суду у цій справі та винесення постанови відділу ДВС про відкриття виконавчого провадження від 28.10.2019) строки у виконавчому провадженні – це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов`язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію.

Частиною четвертою статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:

1) пред`явлення виконавчого документа до виконання;

2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Суть переривання строку полягає у тому, що при настанні зазначених обставин (юридичних фактів) перебіг строку починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Про це було безпосередньо зазначено у частині другій статті 23 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV, яка є попередньою редакцією Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII, тоді як в чинній редакції Закону питання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання урегульовано статтею 12, але в ній ця норма відсутня.

Частина перша статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII).

Поряд з поверненням виконавчого документа стягувачеві виконавче провадження завершується відповідно до статті 39 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII закінченням виконавчого провадження.

У частині першій статті 39 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII міститься вичерпний перелік підстав – обставин закінчення виконавчого провадження, які свідчать про:

а) виконання рішення згідно з виконавчим документом;

б) неможливість виконання рішення.

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 40 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порівняльний аналіз підстав зазначених процесуальних дій (повернення виконавчого документа та закінчення виконавчого провадження) свідчить, що, на відміну від підстав закінчення виконання, підстави повернення виконавчого документа не мають остаточного і незворотного характеру, у зв`язку з чим закон допускає повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, як це передбачено у частині п`ятій статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII.

Частиною п`ятою статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII урегульовано початок відліку строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі його повернення. Зокрема, що строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється:

– у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення – з дня його повернення;

– у разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника – з дня закінчення строку дії відповідної заборони (пункт 9 частини першої статті 37 цього Закону).

Отже, можливість застосування частини п`ятої статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII пов`язується із постановою про повернення виконавчого документа на підставі частини першої статті 37 цього Закону і не пов`язується із встановленням заборони на проведення виконавчих дій у справі про банкрутство у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури (стаття 38 Закону про банкрутство в редакції Закону № 2343-XII).

Проте до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства (21.10.2019) визнання боржника банкрутом було підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 8 частини першої статті 39 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII, який виключено на підставі КУзПБ).

Частиною четвертою статті 50 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV (у редакції, чинній на час пред`явлення наказу суду до примусового виконання та відкриття виконавчого провадження з виконання цього виконавчого документа) було передбачено право повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання:

у разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконавчі документи можуть бути повторно пред`явлені до виконання у визначені статтею 22 цього Закону строки, якщо у зв`язку із припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними (списаними, прощеними) відповідно до Закону про банкрутство.

Крім того, разом зі статтею 22 цього Закону застосовувалася стаття 23, яка визначала механізм переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, а також у частині третій визначала момент, з якого строк пред`явлення документа до виконання після його переривання починається знову.

Положення частини третьої статті 23 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV за своєю суттю є аналогом положення, встановленого частиною п`ятою статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII.

Водночас у статті 23 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV та у статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII відсутня норма щодо моменту початку перебігу строку після його переривання у випадку закінчення виконавчого провадження та подальшого закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство боржника, яка б відповідала диспозиції норми частини четвертої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV.

Норми статті 23 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV та статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII регламентують повернення виконавчого документа стягувачу, що відповідає статті 47 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV чи статті 37 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII.

Тож з метою застосування частини четвертої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV слід виходити зі смислового тлумачення механізму повторного пред`явлення виконавчого документа після закінчення виконавчого провадження.

У пунктах 116, 117 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16 за результатом тлумачення норм частини третьої статті 23 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV та частини п`ятої статті 12 Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIII зроблено висновок, що строк повторного пред`явлення виконавчого документа починається знову з моменту формального повернення виконавчого документа, якщо підстави повернення пов`язані суто з обставинами та результатами виконання рішення. Поряд з цим повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника – це результат об`єктивно існуючих обставин зовнішнього характеру, за які учасники виконавчого провадження не відповідають. Тому в цьому випадку строк повторного пред`явлення починається з моменту усунення цієї заборони, зовнішньої обставини.

У випадку закінчення виконавчого провадження з підстави визнання боржника банкрутом такою зовнішньою об`єктивною обставиною, яка забороняє проведення виконавчих дій щодо боржника, слугує офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Тому строк повторного пред`явлення має розпочинатися з моменту скасування відповідної заборони, тобто з моменту закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство боржника.

Отже, початок відліку строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та подальшим припиненням (закриттям) провадження у справі про банкрутство цього боржника пов`язаний з юридичним фактом – датою закриття (припинення) провадження у справі про банкрутство (пункт 159 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16).

Щодо можливості розпочати знову виконавче провадження, яке було закінчено у зв`язку з визнанням боржника банкрутом, у разі закриття провадження у справі про банкрутство цього боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство

 На відміну від чинної редакції Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIІI, попередня редакція цього Закону містила норми щодо закінчення виконавчого провадження, які пов`язували виконавче провадження з перебігом процедури банкрутства боржника. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV виконавче провадження підлягало закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

У зв`язку з цією нормою діяла і могла бути застосована норма частини четвертої статті 50 Закону України “Про виконавче провадження” № 606-XIV, яка передбачала право повторного пред`явлення до виконання вимоги у разі закінчення виконавчого провадження внаслідок офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, якщо у зв`язку з припиненням провадження у справі про банкрутство вимоги, підтверджені такими документами, не були задоволені повністю або частково та не вважаються погашеними відповідно до Закону про банкрутство.

Вказаною нормою Закон України “Про виконавче провадження” № 606-XIV було доповнено згідно з Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 02.10.2012 № 5405-VI, який набрав чинності 19.01.2013.

Натомість в Законі України “Про виконавче провадження” № 1404-VIІI норма, яка аналогічно надає право на повторне пред`явлення виконавчого документа до виконання, відсутня.

Аналіз викладеного свідчить, що процесуальне право щодо повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання було законодавчо закріплено в період з 19.01.2013 до 05.10.2016. Після цієї дати таке звернення не ґрунтується на Законі.

Тобто виконавче провадження, яке було закінчено у зв`язку з визнанням боржника банкрутом у разі закриття провадження у справі про банкрутство боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство могло бути розпочате знову, якщо провадження у справі про банкрутство закрито в період з 19.01.2013 до 05.10.2016.

Отже, у праві щодо врегулювання зазначених відносин після 05.10.2016 наявна прогалина, що зумовлює виникнення ситуації, за якої особа, на користь якої ухвалено рішення суду, не матиме фактичної можливості домогтися виконання судового рішення.

Утім наведене суперечить статті 1291 Конституції України та практиці ЄСПЛ, яку відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ як джерело права.

У пункті 160 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі № 916/922/16 задля усунення прогалин у правовому регулюванні зазначених відносин та забезпечення однакового застосування судами норм права сформовано правовий висновок, згідно з яким у разі закриття провадження у справі про банкрутство боржника за відсутності факту задоволення вимог стягувача та їх погашення (списання, прощення) відповідно до Закону про банкрутство в редакції від 19.01.2013 виконавче провадження, яке було закінчено у зв`язку з визнанням боржника банкрутом та відкриттям ліквідаційної процедури, може бути розпочате знову.

Щодо поширення на спірні правовідносини положень абзацу другого пункту 43 Прикінцевих та перехідних положень Закону про банкрутство та статусу заявлених вимог позивача

У переліку підстав повернення виконавчого документа стягувачу така підстава повернення як закриття провадження у справі про банкрутство боржника відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України “Про приватизацію державного та комунального майна” з огляду на віднесення боржника до підприємств, які підлягають приватизації відсутня.

Відтак, у державного виконавця станом на день винесення оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу.

Окрім того, суд зауважує, що доповнення розділу X “Прикінцеві та перехідні положення” пунктом 43 Закону про банкрутство, на який посилається скаржник, відбулося згідно із Законом України від 18.01.2018 № 2269-VІІІ “Про приватизацію державного і комунального майна”, яким окрім іншого, також внесено змінити до Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIІI, доповнивши частину першу статті 34 (“Зупинення вчинення виконавчих дій”) пунктом 12, а саме такою підставою зупинення вчинення виконавчих дій як включення державних підприємств або пакетів акцій (часток) господарських товариств до переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації.

Будь-яких інших змін до Закону України “Про виконавче провадження” № 1404-VIІI, в тому рахунку до частини четвертої статті 4, якою урегульовано підстави повернення виконавчого документа стягувачу, Законом України від 18.01.2018 № 2269-VІІІ “Про приватизацію державного і комунального майна” не внесено.

Нормами Закону про банкрутство чітко встановлено, що поточні вимоги кредитора – це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора.

У абзаці четвертому частини восьмої статті 23 Закону про банкрутство законодавцем розмежовано процедуру розгляду поточних кредиторських вимог, яка проводиться із застосуванням процесуальних правил, визначених ГПК України для позовного провадження, до визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, а після визнання банкрутом – здійснюється процедура пред`явлення таких вимог (аналогічний висновок викладений у пункті 83 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18).

Водночас пред`явлення поточних кредиторських вимог та порядок задоволення у ліквідаційній процедурі урегульовано приписами частини першої статті 38 Закону про банкрутство, якою передбачено, зокрема, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури вимоги за зобов`язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред`являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Тлумачення частини першої статті 38 Закону про банкрутство, із застосуванням телеологічного способу її інтерпретації, свідчить, що законодавцем цією нормою не змінюється період виникнення грошових вимог кредиторів (конкурсні/поточні), а лише по суті у ліквідаційній процедурі усувається розмежування кредиторських вимог на конкурсні та поточні з огляду на єдину черговість задоволення цих вимог (четверта черга задоволення), за винятком тих, що заявлені з пропуском строку (шоста черга задоволення).

Тобто правова природа виникнення заявлених кредиторських вимог (конкурсні/поточні) із введенням ліквідаційної процедури у справі залишається незмінною.

 P.S. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення права — аналіз змісту правового припису шляхом виявлення і розкриття цілей прийняття правової норми у співвідношенні з нею граматичної і логічної суті формулювань законодавця, що містяться в текстах нормативно-правових приписів.

Телеологічний спосіб тлумачення передбачає з’ясування смислу норми права за допомогою її мети. При цьому метою норми права виступають певні матеріальні або духовні цінності, які досягаються внаслідок реалізації норми права. … Без встановлення мети норми права неможливо встановити її смисл.

Раніше КЦС постановив, що індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.